Завантажити

скривився. — Помовч, Свириде! Виконавець із тебе сумлінний, а радник нікчемний... — і звернувся до турка:— Що ти скажеш, Азем-ага? Як розмалюєш мене у своєму донесенні великому візирові про цей вечір?
Азем-ага і бровою не повів, почувши не натяк на його таємну роль наглядача за кожним словом і вчинком гетьмана, а пряме ствердження цього. Відповів розважно:
— Я приєднуюся до думки Свирида-аги. Ви поводились достойно, як і личить вірному підданому падишаха. А щодо тієї дівчини, то ось що скажу... Якщо ваші наміри серйозні, мій повелителю, то, звичайно, треба писати і кам'янецькому паші, і великому візирові, і муфтію, і навіть самому падишахові. Гадаю, у них не буде причин заперечувати проти такого шлюбу. Адже він скріпить ваш союз з високою Портою... Наскільки мені відомо, ваш батько гетьман Богдан одружив свого старшого сина Тимоша з дочкою молдавського господаря Василя Лупула — Розандою, щоб скріпити військовий союз двох держав.То чому б вам не скріпити союз наших держав шлюбом з туркенею?.. Сам аллах освятить його!
— Ні! — вигукнув Юрась. — Про ту дівку не може бути й мови! Вона образила мене! То була моя хвилинна слабість, якої я стида-юся зараз... Я прожив сорок років одинаком і залишуся самотіїііі до самої смерті... Видно, судилося мені не зазнати родинного щастя, а всього себе віддати тому ділу, за яке ми тут спільно кладемо сили й життя!
— Отже, ви відмовляєтесь від неї?
— Для себе — так. Відмовляюсь!.. Але я не можу пробачити їй і її родичам тієї ганьби і того сорому, яких я зазнав сьогодні... Я...
В цю мить у сінях загупали. Юрась обірвав мову.
— Хто там?
Многогрішний відчинив двері. Із клубків холодної сивої пари до світлиці вступили дві засніжені постаті. Ввійшов Младен у супроводі незнайомого турецького чорбаджії.
Младен вклонився.
— Чауш кам'янецького паші Омар-огли, ваша ясновельможність! — виголосив він. — Щойно прибув у супроводі загону охорони з Кам'янця з важливим листом від великого візира.
Юрась Хмельницький і Азем-ага миттю встали з-за столу, підійшли до чауша. Той низько вклонився, витягнув з-за пазухи цупкий сувій і мовчки простягнув Азем-азі.
— Що там? — нетерпляче запитав Юрась, заглядаючи через руку Азем-аги на жовтуватий аркуш, помережаний красивою турецькою в'яззю. В душі він боявся вістей з Кам'янця і Стамбула, бо кожна з них так або інакше могла торкатися його особи і його майбутнього, яке здавалося йому дуже непевним.
Азем-ага мовчки дочитав до кінця, згорнув сувій і урочисто промовив:
— Великий візир Мустафа сповіщає війська про підготовку до нового походу, який розпочнеться наприкінці весни цього року...
— Проти кого похід? Куди?
— Проти урусів... На цей раз удар буде спрямовано на їхню древню столицю Київ... Візир наказує всім пашам, бейлер-беям, військовим залогам на Волощині й Україні спорядити свої загони
всім необхідним для тримісячного походу, головна мета якого — захоплення Києва, Лівобережжя і розгром уруських військ. Султан Магомет, крім того, наказує кримському ханові вчинити влітку спустошливий набіг на Україну, на Лівобережжя, щоб відвернути сили урусів від Києва, куди буде скеровано наш основний удар... Нам, ясновельможний гетьмане, наказується разом з Біл-городською ордою зробити напередодні походу головних сил розвідувальний похід на Київ, щоб виявити сили ворога і його слабкі місця.
— Слава богу, що султан не зупинився на півдорозі! Отже, ще цього року вся Україна об'єднається під моєю булавою!
— По волі аллаха і нашого всемогутнього повелителя падишаха Магомета — урочисто проказав Азем-ага, піднявши моли-товно руки.
Юрась Хмельницький уважно подивився на агу, і в його очах промайнула несподівана думка: якщо турки завоюють всю Україну, то вони, чого доброго, зможуть обійтися й без нього і взагалі без будь-якого гетьмана, а розділять її на пашалики і настановлять пашів, як уже настановили в Кам'янці Галіля-пашу, який заправляє тепер усім краєм. Від цієї думки йому стало сумно і тяжко на серці. Ні, він повинен утриматисяі Будь-якою ціною утриматися і зберегти в руках гетьманську булаву... Але як? На кого спертися? До аллаха високо, а до султана далеко... Один великий візир Мустафа близько, і в його руках — влада над життям тих, хто мешкає в Анатолії, на Балканах і в усіх підвладних Порті землях... Отже, від нього передусім залежить і залежатиме і його доля. Хіба...
Юрась замислився. З Кара-Мустафою його міцно зв'язав торішній похід на Чигирин, під час якого він добре вивчив потаємні струни душі великого візира. На цих струнах передусім грали два почуття — владолюбство і користолюбство. То, може, й собі зіграти на них?
Гетьман пожвавішав. У стомлених очах блиснули іскринки. Пильно глянувши на турка, він сказав:
— Ага стомився...
— Так, ефенді, — кивнув головою чауш.
— Але вранці, на світанку, доведеться вирушити в зворотну путь... Ага має відвезти важливого листа

читати