
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Вона довго мовчала й дивилась - не на Iоанна, а на лики святих, що, здавалося, стояли живi пiд стiнами й пiдслуховували їхню розмову.
- Iоанне, - раптом повернувшись до iмператора, сказала вона, - я все розумiю, крiм одного: як мiг ти, а тебе я добре знаю, взяти в жони Феодору?
- Пiзнаю тебе, Феофано, - посмiхнувся вiн. - А втiм, вiдповiм. Хочеш правду - скажу i її. Я взяв Феодору, бо любив Феофано.
- Спасибi, - голосно засмiялась вона. - Любив... що ж, спасибi за цю правду.
- Ти смiєшся? - суворо промовив вiн. - Не смiйся, я дуже любив та й зараз люблю тебе, Феофано... Вона простягнула вперед руки.
- Ти любив i любиш? Що ж це, Iоанне? - вона показала на катихуменiй, темну пустку собору, що вiдкрилась за галереями. - Це що, сон?
Iоанн дивився в темну пустку собору й говорив:
- Нi, це не сон... Те, що нас оточує, i ми самi - це не сон, хоч все це часом i нагадує його. Великий палац, Буколеон, ця нiч - нi, не сон... Ти була василiсою, я - тiльки полководцем. Але тодi ми були разом, в наших руках була страшна сила, ми хотiли повалити, вбити Никифора - i вбили його! Хiба це сон?
- Нi, - згодилась i Феофано.
- Зараз, - вiв далi Цимiсхiй, - собор, ти i я, але... ми не разом. Ти - втiкачка з Проту, я - василевс, i все - люди, обставини, - все склалося так, що я залишився один, - сказав iмператор, i Феофано здалося, що вiн говорить правду. - Була Феофано, - я мусив послати її на Прот, був проедр Василь, але i йому вже не вiрю, навкруг мене роздратований i безжальний Константинополь, сенат i синклiт, ще далi - Святослав, болгари, угри, Азiя, Єгипет, свiт - i все вороги й вороги.
- Але чому ти не говориш про мене, свою Феофано?
Вiн нiби прокинувся.
- Я не говорю про тебе? О нi, я увесь час говорю саме про тебе... Я мрiяв про тебе, ждав, коли помре Полiєвкт...
- I не дiждався мене?
- Я тебе ждав, а тим часом Святослав став у Фракiї, в Азiї повстали Лев Фока i ще кiлька родичiв Никифора, тут, у Константинополi, на гробницi Никифора пишуть, що це ти його вбила...
- Але ж його вбила не я, а ти?
- Мовчи, його вбили не ти i не я, а Лев Валент. Так я сказав тiєї ночi й тодi ж велiв його вбити - заради тебе, себе... Виннi мертвi, так завжди найкраще, Феофано.
А Феодора? Великому палацу потрiбна василiса - тепер вiн її має.
- Менi тебе жаль, iмператоре.
- Не жартуй, феофано, я говорю невеселi речi, але правду.
- Я знаю, що це правда, бачу, що менi немає мiсця в Константинополi. Невже ж так i буде? Що ж менi - знову на Прот?
- Нi, - швидко вiдповiв вiн, - я тебе не пошлю на Прот. Ти повинна бути далеко вiд Константинополя i близько до мене, ти повинна бути там, де тебе не досягне Великий палац, але звiдки ти швидко можеш мене досягнути...
- Про що ти говориш, Iоанне?
- Ти поїдеш у Вiрменiю. Там я народився i рiс, там всюди мої люди, там ти нi в чому не вiдчуватимеш нестачi...
- А дiти?
- Дiвчат ти вiзьмеш з собою, а Василь i Костянтин нехай соцарствують зi мною. Їм я хочу тiльки добра. Тут, у Константинополi, вони нiкому не потрiбнi, а тобi й менi колись стануть у нагодi.
Вона пiшла до балкона катихуменiя, звiдки видно було весь собор, алтар, намальовану там постать божої матерi, стала, спершись на поручнi.
Проминуло небагато хвилин, але Феофано передумала багато. Чи любив її колись Iоанн? Нi, не любив, вона була йому потрiбна, як проедр Василь, Лев Валент, етерiоти, що вбили Никифора. Чи любить вiн її тепер? Нi, не любить, а тiльки боїться, бiльше, може, нiж когось, бо знає її силу й помсту. Знає, що в неї є друзi, - такi ж дужi, страшнi, мстивi, як i вона - Феофано. Одного вiн не знає - хто цi друзi... Через це Iоанн прийшов i сюди, в катихуменiй. Вiн боїться її, боїться їх; вiн говорить правду - iмператор Вiзантiї лишився сам... Тепер вона в безпецi, вiн i не вб'є її, бо боїться... Що ж, нехай боїться, нехай тремтить! А вона мусить їхати, бо тепер, коли сюди, в катихуменiй, увiйшов iмператор, її не захистить нiхто, i навiть бог! Дуже добре, що вiн посилає її у Вiрменiю, вона згодна їхати будь-куди, аби тiльки не на Прот. Феофано навiть здивувало, що вiн запропонував їй Вiрменiю. Ще Никифор подарував їй там кiлька городiв, вона буде однiєю з найбагатших жiнок, через купцiв i слiв, якi безупинно перетинають Понт, вона знатиме, що робитиметься в Константинополi. З нею будуть двi дочки, сини Василь i Костянтин вчитимуться тут, у Магнаврi...
Феофано оглянулась i побачила Iоанна, що стомлено сидiв у крiслi i, сперши голову на руки, дивився на пiдлогу, думав.
"А може, - подумала вона, - вiн не хоче втрачати мене як спiвучасника й помiчника. Адже вiн знає, що я можу все зробити. Нi, так i є, вiн висилає мене, щоб я його не вбила, але хоче зберегти життя, щоб вбити разом зi мною й своїх ворогiв, коли це буде потрiбною.
- Iоанне! - покликала Феофано.
- О, я стомився й замислився, - промовив вiн. - Що тобi, Феофано?
- Я згодна, - сказала
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва