Завантажити

до всіх княгиня.
- Здорова будь, княгине! - в пояс вклонились їй усі.
А вже колядники наближались із смолоскипами в руках до ганку, танцювали, показували свої страхітливі скурати і ларви, сп'янілі від боярського частування, вигукували й співали, а їм з ганку сипали дари: печиво, горіхи, коржі...
 
З
 
Так настало те, чого Малуша ждала, а в глибині душі сподівалась, що минеться; що хотіла б, але не могла одвернути; чого боялась, а знала, що воно однаково прийде, впаде на її голову, покарає.
Увійшовши до терема, княгиня Ольга веліла погодувати їх. Малуша й сама знала, що вони приїхали з далекої, важкої дороги перемерзлі й голодні. Та й приїхала княгиня Ольга не сама - разом з нею до терема зайшли якісь чужинці, між ними Малуша помітила навіть дівчину. На щастя, думати про вечерю не доводилось - для святого вечора у неї все було приготовлене.
І от княжа родина - княгиня, Святослав, Уліб, - неті Ігоря, а за ними Свенелд, кілька воєвод і бояр увійшли до стравниці. Стоячи на порозі, Малуша зустріла всіх їх поклоном, позад неї стояли й так само низько кланялись князям Пракседа й дворяни, що порались того дня на кухні. У цей вечір їм дозволялось постояти на порозі княжої стравниці.
Князі заходили, відповідали на вітання. Малуша стояла й дивилась на княгиню. Тепер було помітно, яка вона бліда, стомлена, квола. По праву руку від неї ішов княжич Святослав - він був нібито такий, як і завжди, але й не такий - в очах княжича Малуша помітила тривогу; по ліву руку від княгині ішов княжич Уліб, він увесь аж сяяв, лукаво посміхався, а за ними вже крокували неті Ігореві, бояри, священик Григорій.
Але, зайшовши до стравниці, де все було приготовлено для вечері, вони не сіли за стіл, а стояли й мовчали, нібито когось ждали.
Раптом у сінях залунали кроки, почулись голоси, і на порозі світлиці з'явилося ще кілька бояр, які їздили з княгинею за море, їхні жони, одягнуті як на свято, а з ними кілька чужинців і молода, одягнена в темне вбрання, із золотою короною-обручем у волоссі, чорнява, дуже бліда, надзвичайно вродлива дівчина.
Княгиня Ольга ласкаво посміхнулась дівчині, взяла її за руку, підвела до княжича Святослава, Уліба, Све-нелда, називаючи їхні імена, а один із чужинців, що, либонь, розумів слова княгині, говорив щось дівчині - тільки Малуша не розуміла його мови.
Та їй і ніколи було слухати. Княгиня Ольга вже запросила всіх до столу, рукою дала Малуші знак, і та побігла на кухню, щоб подавали страви. Своїх і гостей виявилось більше, ніж ждали, і дворяни поспішали з усіх сил, наповнюючи миски, накладаючи м'ясо, наливаючи келихи й прибираючи посуд...
Малуші було дуже важко. Стравниця, кухня, вогні, корчаги, келихи миготіли перед очима, у неї німіли руки, терпли ноги, вона поспішала, щоб усього було вдосталь, щоб усе було гаряче, до смаку.
Але між ділом вона бачила, як у куті, там, де приготовлені були страви й сита для померлих, сидить княгиня Ольга, по праву руку від неї Святослав, по ліву - дівчина із золотою гривною-обручем у волоссі, з темними очима. Бачила Малуша й те, як ця дівчина поглядає на Святослава, як всі вони жваво розмовляють, а один чужинець все стоїть біля них і то говорить з княгинею, то щось іншими словами переказує дівчині.
Подаючи страви, Малуша прислухалась, хоч слухати їй було дуже важко, бо під самим вікном співали й співали колядники, у світлиці лунало багато голосів, бряжчали келихи, дзвеніли братини. Вона ж хотіла чути розмову тільки княгині, Святослава й дівчини...
"Ця дівчина - князівна, її ім'я - Ільдіко-Предслава, їй дуже подобається Київ, цей город нагадує їй батьківщину", - от що почула Малуша.
- Ключнице! Чому мало вина? Грецького... Хер-сонеського... Меду... Олу! - перебивали Малуші слухати голоси за столом.
І вона бігла до кухні, несла корчаги з грецьким, подавала херсонеське, наливала в келихи мед, ол...
Але знову й знову вона дослухалась до розмови трьох, чула:
"Князівні Предславі багато розповідали про Руську землю... Їй подобається ця земля... Так, князівна Пред-слава вже бачила частину цієї землі... >
А Малушу тим часом кличе Уліб:
- Дай мені, ключнице, вина...
- Якого?
- Найкращого... Яке ти любиш?
Малуша дивиться на нього - він сп'янів чи глузує з неї - і наливає йому грецького.
А троє розмовляють далі:
"Княгиня Ольга багато розповідала князівні Пред-славі про княжича Святослава. Князівна знає, що княжич уже вбив не одного ведмедя... і тепер бачить, що княжич Святослав може вбити ведмедя... Він такий, як вона і уявляла... "
У цю мить рука Малуші, що наливала келихи, здригається, і кілька крапель грецького вина, як кров, проливається на білу скатертину.
- Боги! - виривається в Малуші, і їй здається, що під нею колишеться підлога, пливуть вогні, щось кричать, насуваються на неї ті, що сидять у світлиці. Але це одна тільки мить!
- На щастя! - каже й посміхається Предслава. - У нас радіють, коли

читати