Електронна бібліотека/Проза

Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Завантажити

снуються навкруг присмерки, темніє Дніпро, розтоплюються вдалині береги й коси.
Раз Малуша почула, як шляхом, що вився від Боричевого узвозу до Берестового, а ще один раз до Подолу промчали з Гори вершники. Вона затремтіла, зіщулилась під кущем, ніби смертельно поранена птаха, - крий боже, побачать її!..
Коли прийшла ніч, їй стало легше - темно навкруг, темним-темно в душі Малуші, вона нічого вже не ждала, нічого не бажала.
Вона навіть заснула - тихо, сидячи, як уміють спати старі люди, - похиливши голову на груди, опустивши в'ялі, висхлі руки на пісок.
І тоді їй привидівся дивний сон: ніби вона, як ластовиця, полетіла над берегами Дніпра, долетіла до воріт Гори, перепурхнула через них, пропливла двором, спустилась біля терема, зайшла в сіни, швидко піднялась на верх, стала серед палати.
Син її, Володимир, стояв у кутку, проміння багатьох свічок виразно освітлювало його обличчя.
"Хто ти єси?" - запитав князь Володимир.
Малуша здригнулась, простерла вперед руки.
"Я - твоя мати, Малуша!" - здавленим голосом промовила вона, дуже тихо, нечутне раз і другий ступила вперед, а він побіг їй назустріч, схопив за руки, обняв, припав головою до грудей.
Ще мить - і він став перед нею на коліна...
"Не ставай передо мною на коліна, - суворо промовила Малуша, - не ставай, бо це осрама. Ти - князь, я проста жінка, крий боже, хтось побачить тебе на колінах передо мною, краще вже я стану перед тобою".
"Ні, ні, ні!" - крикнув він, але підвівся й став біля неї.
Тепер син, її дитя, Володимир, був поруч з нею, вона бачила так близько бліде, рідне його обличчя, сиве волосся й вуси, темну родимку біля правого вуха, з якою він народився і яку тільки вона знала.
"Як довго, довго я шукала й ждала зустрічі з тобою", - вирвалось у Малуші.
"Я тебе також шукав і довго ждав, мамо, - відповів Володимир. - Тобі, либонь, нелегко було зійти на Гору. Ти стомилась. Сядь ось тут, спочинь".
І вона сіла, але не в крісло, на яке показував син, а на простій дубовій лаві біля дверей. "Колись у давно-давно минулі роки, - пригадала Малуша, - жила в цій світлиці Ольга, а тут, на лаві, лежали ключі..."
Він стояв перед нею, освітлений вогнями семисвічника, у темно-бузковому, золотом шитому платні, з червоним корзном на плечах, підперезаний широким поясом, у зелених хзових чоботях.
"Боже, боже, - прошепотіла Малуша, - який ти красивий, добрий син і який суворий, холодний світ..."
"Він суворий і холодний, - одразу ж сказав Володимир, - але не для нас, мамо. Я щасливий, бо знайшов тебе, поведу тепер у Золоту палату, посаджу одесну себе, одягну на твою голову корону Ольги, скажу людіям, воєводам своїм і боярам, гридням і дружині, мужам всіх земель: се - мати моя, ось вона сидить і повинна сидіти поруч зі мною ".
"О сину, сину, - відповіла Малуша, - як ти похожий на батька свого Святослава. Ні, не піду я в Золоту палату, не одягну корони Ольги, не сяду одесну тебе... Колись ти, як син мій, лежав біля серця мого, зараз ти князь Русі, а лежиш у серці в мене. Одного я б хотіла, - промовила Малуша й тяжко зітхнула: - Щоб ти ніколи, ніколи не забував про мене. - Вона гладила й гладила сивий чуб на його голові. - А до тебе я йшла, щоб просити про Давила, не вбивай його, сину, пожалій себе, мене..."
І раптом Малуша прокинулась. Після яскравих вогнів палати, які вона так виразно бачила в сні, після теплої, душевної розмови, що тільки-но була в неї з сином, її дуже злякала темрява навкруг, пустка, в якій раптом опинилась.
Але не тільки це сполошило й змусило затремтіти все тіло Малуші - серед темряви й пустки, що стигла над Дніпром, берегами, Горою, всім світом, вона почула нестямний крик, крик людини, що помирає і востаннє, бодай голосом своїм, прощається з світом.
- Боже, боже! - вирвалось у Малуші. - Поможи ж йому, поможи!
Крик ще мить лунав у пустці й тиші ночі і як раптово виник, так і обірвався.
- Най буде прощен! - промовила Малуша й закуталась у хустку, щоб зігріти перемерзле тіло...
Хто знає, чи довго сиділа вона - для неї зникло все, навіть час... Година, дві, три - а хіба не однаково?
Починало світати, коли вона звелась на ноги, якийсь час стояла, тримаючись за стовбур верби, щоб не впасти, знайшла на піску ціпочок, сперлась на нього і пішла, пішла понад берегом.
З лівої руки, далеко за Дніпром, ясніло небо, там плавали легкі, схожі на заблукалих овець хмаринки, одна хмара, висока, темнувата, сягала високо вгору й нагадувала пастиря, що стоїть з києм у руках; над плесом колихався, як прозора блакитна намітка, туман, праворуч темніла Гора - з лісами, які круто спадали яругами до Дніпра, чорною стіною вгорі.
Спираючись на ціпочок, Малуша йшла понад Дніпром - стежкою, що звивалась по долині, серед кущів, з яких сипалась холодна роса, гаями, де панувала тиша.
Так вона дійшла до землянки, в якій жив Тур, сіла на камені недалеко від дверей - він немічний, хворий, може, ще спить, навіщо його будити?!
Проте Тур

Останні події

01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
01.07.2025|06:27
Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва


Партнери