Завантажити

надто довго не прокидався, не виходив, вже сонце почало вставати з-за Дніпра, а в землянці було все тихо.
- Туре! - покликала Малуша. У землянці ніхто не відповів, і це було дуже дивно, бо старий гридень прокидався від найменшого шуму.
- Туре! - підвелась Малуша з каменя й постукала в двері.
Від доторку її руки двері прочинились, Малуша побачила дерев'яне ложе під стіною землянки, босі ноги Тура.
Він лежав мертвий на ложі, як і спав - горілиць, витягнувши руки, з обличчям, на якому відбились втома, горе, вічний спочинок, і Малуша схилила коліна перед тілом того, хто любив її так безмежно й вірно, торкнулась устами його холодної руки.
1
3
На початку нового року, в пролітті*(*Новий рік на Русі починався до XV ст. з березня; проліття - перші три весняні місяці: березень, квітень, травень.), князь Володимир одержує сумну звістку з города Полотська - там від невідомої хворі помер князь Ізяслав, а невдовзі жона його і син Всеслав.
- Требіте путі! - велить Володимир. - Їду попрощатись з сином і його родиною.
І в розпуть і студень, через ліси й болота їде він до далекого Полотська, стоїть над могилами Ізяслава, жони його і Всеслава, що поховані були біля нової дерев'яної церкви, кілька днів живе у фортеці Регволда, ночує в палаті, де колись говорив з Рогнідою...
Володимир не спить, не може заснути в цій палаті. На мить забувшись, він чує далекий голос Рогніди, встає, підходить до вікна. У сірому тумані ледь окреслюються стіни города, каламутна Двіна; над високою кручею, там, де колись Рогніда опоряджала в далеку путь на лодії вбитих батька й братів, йому ввижається тінь: може, то душа Рогніди, знаючи, що Володимир у Полотську, прилинула сюди, в землю отця свого?
Світає... Ні, нікого й нічого немає над каламутними водами Двіни, край кручі стоїть самітна берізка.
- До Києва! Швидше до Києва! - велить дружині князь.
Князь Володимир лишається на Горі один. Цього ніхто не знає, - у нього є жона, цариця Анна, яку з повним правом називають красунею світу, Володимира оточують бояри, воєводи, мужі, що бережуть його нині так, як, либонь, ніколи ще не берегли жодного князя, вони раболіпствують перед ним, моляться на нього, славословлять, у нього є гридьба, що невідступне з мечем у руках охороняє князя-василевса, з ним - церква, єпископ і священики, а відтак і бог.
А все ж князь Володимир одним один. Цариця Анна - о, як йому чимдалі важче бачити її, проводити з нею дні й довгі ночі; бояри, воєводи, мужі - він не вірить, навіть починає боятись їх. Єпископ, священики - ні, й вони не можуть заспокоїти його.
У один з осінніх днів Володимир кличе до себе кращого здателя київського Косьмину, довго радиться з ним у своїй палаті, велить збудувати терем у Берестовому.
Здатель Косьмина не розуміє князя, який має чудові тереми на Горі, у Вишгороді, Білгороді. Терем у Берестовому, за три поприща від Києва, - що ж, він вирубає там ліс, навезе каміння й древа, поставить фортецю, яку видно буде з Гори, Дніпра, лівого берега.
Князь Володимир думає про інше.
- Ти, Косьмино, не рубай там жодного дерева, гай над Дніпром як стояв, так і мусить стояти, не вези туди каміння й древа, не став ні фортеці, ні палат високих, збудуй мені невеличкий терем, у якому б я жив один, де б міг спочити від усього світу...
Старий здатель Косьмина зрозумів князя - на схилі своїх літ, побудувавши багато теремів, соборів, храмів, він сам дуже хотів спочити...
Осінь. Уже ластівки, журавлі, гуси, лебеді полетіли у вирій, на теплі води, просто в небо. В городі Києві в цей час, як говорили, женили Семена* (*Женити Семена (1 вересня) - початок осені.), в довгі вечори в хижах, землянках запалювались лойові каганці, воскові свічі: рибалки в'язали сіті, жінки тягли безконечні нитки з кудель, ткали на кроснах толстини, вретища, яриги, унотьки й отроки в темних кутках, під наметами, в стодолах говорили й перешіптувались до світку.
Зима того року видалась холодна, люта, сніжна; людіє, повідає літописець, загибали в полі, птахи мерзли на льоту. Але до Берестового за городом Києвом ще з ранньої осені потяглись дереводіли, здателі; всю зиму там над горою клубочились димки, в гаях і урвищах над Дніпром палали вогнища, далеко котилась луна від множества сокир, - то здатель Косьмина будував по загаду князя Володимира новий терем.
Ніхто на Горі не міг збагнути, чого шукає князь у Берестовому, де тільки гори й кручі, звір у чащобі, ворон над чорним лісом. Адже немарне саме там ще за дідів-прадідів, тікаючи від орд, ховались, рили печери гнані люди, немарне й нині там, правда, не в лісі, а ближче до Дніпра, поставили свою церкву й монастир християни, що тікають від суєти світу.
Ще більш здивувались бояри й воєводи, коли до весни двір цей був закінчений і коли на власні очі побачили, що ж збудував у Берестовому великий князь.
Цей двір зовсім не нагадував тих, які князь Володимир мав в інших місцях. Він був невеликий - один терем з сіньми й верхом на дві світлиці,

читати