Завантажити

вітається з Сорокіним.
ГРІНБЕРГ. А это прибывший сегодня комиссар из Петрограда, товарищ Сорокин.
ПОДКОПАЄВ. (До Софії.) Позвольте и мне, уважаемый товарищ, как лицу, на котораго возложена военная сторона освобождения пролетариата, принести вам свою искреннюю благодарность за оказанную вами помощь. Конечно, народ рано или поздно низверг бы все равно подлых грабителей, но... чем раньше это случилось, тем оно, е... конечно, лучше. Благодарю, товарищ.
СОРОКІН. И тем более ценна услуга, чем полнее победа. А победа полная. Вы можете чувствовать полное удовлетворение.
СОФІЯ. (Не посміхаючись.) Спасибо, товарищи, вы преувеличиваете мою услугу.
СЄМЯННИКОВ. (Здоровається й посміхається, як до старої знайомої.) Надеюсь, теперь-то мы будем чаще встречаться?
СОФІЯ. Да, конечно.
СЄМЯННІКОВ. Если позволите, товарищ, спросить: вы не приняли бы теперь более близкаго участия в нашей работе? Нужда в преданных, культурных, социалистических силах, как вам известно, громадная. Мне кажется, что вы...
СОФІЯ. О, благодарю вас, товарищ. Я не знаю. По крайней мере, не сейчас. Я должна еще переговорить по одному делу с товарищем Гринбергом. Если позволите?
ПОДКОПАЄВ. О, пожалуйста, пожалуйста. Мы тем временем устроим наше летучее заседание. Туда можно? (Показує на двері в сусідню кімнату.)
ГРІНБЕРГ. Конечно. Можно. Устраивайтесь там, товарищи, я сейчас.
ПОДКОПАЄВ. (Дивиться на портрет Шевченка.) А почему эта контрреволюционная икона висит здесь до сих пор? Убрать ее к черту оттуда! (Рушницею сильно б'є по рамі й збиває портрет на землю. Протикає багнетом лице, настромлює, крутить і одкидае в куток.) Эта хохлацкая морда мне надоела, наконец. Везде торчит.
СОФІЯ. Товарищ!..
ГРІНБЕРГ. (Глянувши на Софію.) Товарищ Подкопаєв, зачем вы? Ведь это Шевченко.
ПОДКОПАЄВ. Да, конечно, Шевченко, черт бы его... (Помітивши щось на товаришах.) А? Что? В чем дело?
СЄМЯННІКОВ. Товарищ Подкопаєв, вероятно, ошибся. Он думал, что это портрет какого-нибудь современнаго их деятеля.
ПОДКОПАЄВ. Я не понимаю, товарищи, в чем дело? Современный, несовременный, поэт, учитель, офицер, черт бы его драл, раз он националист, он враг народа и пролетариата. Я заявляю откровенно, что с национализмом, с этими Шевченками, автономиями, федерациями, самостийностями и прочей буржуазной дрянью буду бороться беспощадно.
СОРОКІН. Ну, ладно, ладно, идемте на заседание. (Підхоплює Подкопаева під стан і, сміючись, веде в кімнату.)
ПОДКОПАЄВ. (Ображено.) И отлично видел, что Шевченко. Важность какая. И везде прикажу снять эту мерзость со стен.
СЄМЯННІКОВ. Ну, ну, товарищ, полно горячиться. (Підпиха його в спину. Всі заходять в сусідню кімнату.)
ГРІНБЕРГ. Как неофит, он слишком прямолинеен. Ви, товаришко, не звертайте уваги. Людина він хороша, чесна, але трохи... некультурна і грубовата. Що зробиш? Ви хотіли, здається, поговорити зі мною на самоті? Я до ваших послуг.
СОФІЯ. Да, я хотела поговорить еще, но... после этого...
ГРІНБЕРГ. Але ж, товаришко, це ж людина військова, неосвічена, бувший капітан. Невже ви гадаєте, що ми всі поділяєм його погляди? Але ж ви самі добре знаєте, що іменно ми проголосили прінціп «полнаго самоопредьленія вплоть до отдьленія». Федеративная Советская Республика. Ми перші вітали Українську Республіку. І тепер, розуміється, тим паче. Ну, як ви можете, їй-Вогу...
СОФІЯ. (Мовчить і прижмуреними очима тоскно дивиться в вікно.)
ГРІНБЕРГ. Ну, товаришко... Ах, як це досадно...
Входить Панас.
ГРІНБЕРГ. Вам что угодно?
ПАНАС. (Одягнений у потерте пальто, з-під якого видно чоботи, в картузі, має вигляд робітника. В піднятому стані, весь час криво посміхається.) Товариш Грінберг? Дуже приємно. Якраз до вас.
ГРІНБЕРГ. Извините, товарищ, я сейчас очень занят.
ПАНАС. Я бачу, я бачу. Але я в такій самій справі. Соціалізм і контрреволюція, товаришу. Треба спасать. Я маю контрреволюціонерів, яких треба зараз же арештувать.
ГРІНБЕРГ. В таком случае... Только, пожалуйста, товарищ, поскорее...
ПАНАС. О, це дуже скоро. Це мій батько. Він живе недалеко звідси на селі і балакає по-українському. З самого малечку балакає, заядлий контрреволюціонер...
ГРІНБЕРГ. Что это, глупая шутка?
ПАНАС. Боже борони! Як можна?
СОФІЯ. Панасе Степановичу, для чого це?
ПАНАС. (Ніби тепер тільки помітив її.) Ах, и вы здесь, мадам? Очень приятно. Вы можете засвидетельствовать, что мой отец настоящий контрреволюционер. Во всяком случае, ничуть не хуже вашего. Не правда ли? А между тем вашего сейчас расстреляют, а мой ходит на свободе и угрожает социализму на Украине. Я, как старый социалист...
ГРІНБЕРГ. Послушайте, вы — или пьяны или сумасшедший? Что вам?
ПАНАС. Боже мій, товарищу. Як же не бути п'яним? Як не бути п'яним? І правильно сказали, товарищу, іменно сумасшедшій.
СОФІЯ. Панасе Антоновичу, я вас прохаю...
ПАНАС. Сейчас, мадам, сейчас уйду, как вы нетерпеливы. Позвольте же и мне совершить такой же подвиг, какой вы совершили. (До Грінберга.) І крім того, у мене є ще дві тітки, старі контрреволюціонерки, селянки,

читати