Електронна бібліотека/Проза
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
людей, що стояли й кричали, губи йому дрижали, й очі горіли.
— Драстуйте! — хрипло поздоровкався він.
Хтось сказав йому «драстуйте».
— Чого ж ви ждете тепер? — дивлячись на всіх гарячими очима і лижучи сухі дрижачі губи, раптом голосно скрикнув він. Всі здивовано і замовкнувши подивились на нього.
— А ти хто такий? — суворо спитав чийсь голос.
— Хто я такий? — перепитав чоловік і на мент зупинився. Здавалось, у грудях йому було щось таке велике, що не могло все зразу вистрибнути і, застрягнувши, здавило горло.
А потім воно, це велике, боляче стало вилітать йому з грудей шматками слів, шматками вогню, шматками гнівної муки.
А вони вже не питали, хто такий він.
— Голубчику наш! — плакав чийсь жіночий голос, а чоловіки шумно зітхали й дивились кудись далеко, поперед себе.
Від руїни ж здіймались спокійно стовпики диму до ясного неба і вила недалеко собака.
— Стражники їдуть! — раптом хмуро хтось бовкнув. Всі заворушились, а чужий чоловік враз замовк, швидко засунув праву руку в кишеню і озирнувся. В кінці вулиці на конях, то зупиняючись і, мабуть, щось питаючи у людей, їхало троє людей в сірих одежах і з винтовками за плечима.
— Бачте! — повернувся чоловік до всіх.— Ось приятелі ваші... Вони когось шукають тепера, ворога свого шукають.— Чоловік посміхнувся.
— Так оце вони?..— виступив наперед дід.— Ще приїхали? Мало їм нашого лиха?!
І очі йому дивились люто й чекаюче.
Коні, фиркаючи, підбігли до самого гурту.
Стражники, підбираючи поводи, пильно шукали чогось очима і, не здоровкаючись, мовчали.
Чужий чоловік важко дихав і дивився на них. Очі його зустрілись з очима переднього стражника, і той в мент привстав на стремена і скрикнув:
— Го! Є... Тут!.. Ось!
Два інші стражники зразу повернули голови й подивились за його рукою.
— Він?
— Він, сукин син!.. Ану, марш за нами! Чужий чоловік стояв і не рухався, права рука йому глибоко була засунена в кишеню.
Люди то здивовано, то хмуро подивлялись на стражників, на чужого чоловіка, один на одного. Враз наперед виступив дід.
— Вам кого треба? Мене? Нате!.. Стріляйте...
І дід виставив розхристані груди, жовті, як старий віск.
— Отойді, дєд, нам треба ось його... Ступай за нами. Чужий чоловік повернувся до людей і глухо спитав:
— Оддасте мене їм?
Серед гурту заворушились. Зачулось бурмотіння, а далі крики:
— За що його забирають? Не дамо!.. Геть!
Стражники хапливо й мовчки зняли з пліч винтовки й наставили проти гурту. Трохи затихло.
— Дасте студента? Чи ні?.. Говоріть! — крикнув передній і гидко вилаявся, злісно й з полегшенням.
— Студента? Якого студента? У нас нема студентів!.. Всі умить повернулись до чужого чоловіка і стали дивитись на нього. І лиця їм зразу стали чужі, холодні, з цікавими, пильними очима. Стражники присунулись ближче.
— Ні, браття, я таки студент. Вони мене шукають, я знаю,—глянув на стражників чужий чоловік, і молоде лице його покрилось тінню.
— Студент? — повернувся до нього дід і близько нахилився вперед.— Ти студент?.. А ти ж що тут говорив? Що брехав тут?
Лице чужого чоловіка спалахнуло:
— Брехав? Я ? Так ви не вірите мені? Так ви не вірите моїм сльозам? Ви їм не вірите? Ну, говоріть! Скажіть, кому вірите!
— Вовчі сльози! — буркнув хтось позаду. Чоловік повернув туди голову.
— А хто хати запалив?
Очі чужому чоловікові поширились.
— Так то я запалив їх?! Я, що кров свою оддав би, щоб загасити їх? Я, я?.. Та що ви, люди?! І ви вірите?
Він безпомічно озирнувся, з одчаєм провів поглядом по лицях: лиця хмуро, недовірливо, вороже дивились на нього.
— Та ви ж плакали тільки що?! Ви ж...
— Ну, довольно!—крикнув раптом передній стражник і натягнув поводи.— Ступай за нами. Ми тобі покажемо сльози.
— Гайда!.. Марш!.. Живо!
І він вдарив коня в бік.
Чоловік вмить вихопив праву руку з кишені і виставив її наперед: в руці блиснув на сонці револьвер.
Серед гурту пройшло шепотіння, а стражник раптом потягнув поводи до себе й закричав:
— Ану, стрельни! Ану, стрельни тільки!
Чужий же чоловік дрижачою лівою рукою потер лоба, потім, повернувшись до людей, з болючим непорозумінням повів по них очима й закричав:
— Та не може, не може ж цього буть! Як ви можете не вірить мені? Чим же доказать вам?.. Глядіть!
Він підніс руку з револьвером до виска, вона злегка здригнулась, і револьвер блискав. В гурті хтось ойкнув.
— Глядіть: на ваших очах я прострілю собі голову, щоб ви повірили мені. Тоді повірите? Повірите, що не ворог я вам?
— Брешеш, не застрелишся! Бий його, студента!
— Не застрелюсь? — хрипко крикнув чоловік, і лице йому враз стало блідо-синім.
— Ви хочете, щоб я доказав вам? Хочете? Правда?
Стражники про щось шепотіли між собою. Чоловік безсило пустив руку і, важко дихаючи, поширеними, божевільно-напруженими очима водив по гурту.
— Та що ви його слухаєте! — раптом стрепенувся дід.— Жили йому вимотать... Жили йому!!!
— Стражникам його! Бреше! Розжалобить хоче!.. Бери його!
І всі заворушились, але зараз же знов закам'яніли: чоловік підніс руку до виска. Підніс і зупинився.
— Брешу? — хриплим шепотом
Останні події
- 19.05.2024|11:47В Україні видали першу частину з трилогії Соми Морґенштерна
- 19.05.2024|11:41«Мій розмір – Чернівці»: у «Видавництві 21» триває передпродаж нової книжки Володимира Килинича
- 19.05.2024|11:36Вільні голоси Криму. До друку готують документальну книжку про кримських політв’язнів
- 17.05.2024|14:06Оголошено короткий список VI Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 10.05.2024|18:25ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Сергія Руденка "Анатомія ненависті. путін і Україна"
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ