Завантажити

до заміжніх молодиць, а нині тобі – тлустенький у ризах вишиває в амвоні, замість баранки хрестом забавляється. Стримався, трохи не пирснув сміхом я. Отакої, Вака якимось побитом опинився в Києві, служить у церкві, заробляє в такий спосіб собі на хліб, і не журиться більше нічим. Хутко я вийшов надвір, не став домагатися в отця Андрія його признання: „Скажи, ти пам’ятаєш мене?” Нащо... Він тепер Божий пастир, а я залишився на рівні „раба”. Прикладів з такими Ваками можна наводити безліч, а навіщо, коли достатньо прочитати „Люборацьких” Свидницького, та й чи вся творчість мудрого Нечуя виказує й розкриває сутність облудного Христового вчення. Вчорашні згадані семінаристи ліпше за мене показали той ієрейський гадючник, просвітлені згодом образотворчими помислами. Мені в даному разі достатньо Кондофиски та її вичахлого чоловіка. Нехай земля їм буде пухом обидвом, бо одійшли хто куди, лишили на мене Сімаргла. Наче, Господи, можна вже й амінь проказати, та видається мені, ще зарано. Побудьмо трохи на місці скоєного Тобою злочину, і вислухай очевидця. Контрольний постріл, виявилося, що Ти схибив, не вбив свою жертву, ач бачиш, дригається, заюшена кров’ю. На, пальни разочок, най відкине бідолаха ноги, не конає в муках. Овва! Не хочеш... зрозуміло! Пропонуєш мені закінчити Тобою розпочату обітницю. Даруй, але я не стріляю в подібних на Тебе. Тутбо Ти маєш ката, Сатанаїл опікується тим, виконує інквізицію. Мені ваші шуримури не до шмиги. Стачає свого...
Недавно почув од Яфета невеселу історію про Мирося Дулю. Хоч книжку пиши, та я Тобі коротко переповім, аби в Тебе й через се голова не боліла. То – суто наші поладки, в родинному колі, так би мовити. Жив, пригадуєш, Яфет у гуртожитку, мав добре ім’я поміж спудеями, не лукавив, а тому був усіма шанований, крім, хіба що, пройд і ябед. І затерся до їхнього гурту Дуля з молодшого курсу, здібний першокурсник, мамин синок, який приїхав до Києва з твердими намірами по славу. Знаєш­бо, до столиці рветься багато охочих зрушити з місця застояний час, а вдається лише одиницям, і то – тільки припіднімуть, але не зрушать. От і Миросько, меткий, тямковатий, але марнолюб, звернув одразу на себе увагу, зацікавився ним Яфет: „Хлопче, – каже йому, – з тебе можуть вийти люди, якщо ніс не задиратимеш вгору”. Дуля прикусив язика, бо знав Яфетову круту вдачу: той міг позбавити Мироська брати участі їхнього товариства...
Минули роки. Зустрів якось Яфет Мироська на дорозі, цікавиться:
– Де ти тепер?
– Працюю на Жору Мамону, – шкірить зуби. – Добре платить...
– Зрозуміло, – плюнув спересердя Яфет. – Адже не кожен має зиск од свого відображення.
Шабаш, Господи, на Твою честь триває.
Тим часом очевидячки тане сніг, чую: щось обізвалося надворі. Аж глядь – а на порозі тягне рученята до мене розповитий Сімаргл!
1 Джерга – домотканий ліжник

2 Франца – сифіліс

3 Каланник – роботяга

4 Cтруг – форель

5 Цімбор – друг, приятель, товариш.

6 Острожина – загострена від пня жердина

7 Плай – стежка, урочище

8 Спуза – попіл

9 Факля – смолоскип

10 Банувати – шкодувати, переживати

11 Фара – садиба попа.

12 Нямиші – змадяризовані русини.

13 Чортове беремище – прадавня назва урочища

14 Церкуник – паламар

15 Куча – саж

16 Фандлик – сковорода

17 Юханя – лайливе звертання до жінки

18 Ґоз – бур’ян

19 Збрага – тут: самогон.

20 Комашня – поминки.

21 Мерша – здохлятина, падаль.

22 Трічна – завзята, бадьора, завзята.

23 Шток – поверх.

24 Яфони – чорниці.

25 Бухня – стара жидівська хата.

---------------

------------------------------------------------------------

---------------

------------------------------------------------------------

читати