Завантажити

Знаєш, Арліме, важко звикати до природи. На кону було легше.
– Звичайно. Тут немає межі між нами й глядачем. Ми – одне ціле. Ти…
– Хто?
– Істина.

СВIТ-ЗОРЯ

Край сріблом залитого лісу займається зоря. Ми вийшли на узлісся. Навпроти чорна смуга. Широкий шлях. А через дорогу видніються в тумані високі будинки.
– Ми знову в Києві? – нерозважно запитала.
– Він завше з нами.
– Так. Але його дитинець.
– На жаль, не тільки він... Київ хворий, обсипаний чиряками. Його треба негайно гоїти.
– Арліме...
– Ти маєш рацію. Я спробую вилікувати знакмісто. Істино, ти допомагатимеш мені.
– Неодмінно.
Вона пригорнулася до мене, замріяно посміхається. Певне, щаслива, що має нагоду прилучитися до вельми важного дійства. Підручна Арліма.
– Се дуже копітка, дражлива й брудна праця.
– Нехай. Я справлюся...
– Тоді гайда… – майнули на той бік дороги.

НА ЩО Я ЗДАТЕН

– Господи, наслухався й надивився я, як у бездонному проваллі гризуть мерці покійника. Лячна страта, що я її вигадав, осоружна мені… Я витерпів страшні муки. Дай мені, Господи, спокій. Дай мені, Дажбоже, змогу поховати те страхіття, розвіяти тлін на могилі небіжчика.
– За добру справу взявся ти. Мотлох пережив себе. Негоден правити світом. Загреби його…. Берися за нову справу. Вибудуй Арійський Простір, поклади край пануванню омани… Се моє найперше покликання. Ко­ли з Істиною позбудетеся зайд, одразу відчуєте друге моє покликання: пильнуйте гідність і честь ОсобиЛюдини, ОсобиДуха. Трете покликання саме настигне...

На Купала 1992 р.

читати