Завантажити

знаєте.
Бруно встав було з паркової лави, бо вважав неетичним розмовляти зі старенькими сидячи перед ними, коли вони стоять, але враз побачив, що зробив те надаремно, бо ж одразу вивищився над ними так, що тепер для продовження спілкування стареньким треба було позадирати свої сиві голови, які тепер ледь сягали Брунових грудей. Встав і завмер, ані пари з його вуст, неначе й направду зніяковів мужній служака перед беззахисним літнім подружжям. Пауза тривала якусь мить, бо першим схаменувся літній чоловік:
- Та ви, пане добродію, краще сидіть, і нам так буде зручніше для розмови. Ні-ні, вибачте, але ми сідати не хочемо. Насиділися. Нам треба виконати щоденну норму піших переходів, так ми просто потупцюємо поруч із вами. Та й балакати далі нема про що, коли знаєте, як дістати оту його небогу, бо ж, здається, більше нікого у нього не лишилося з рідні, то перекажете нам її адресу, ми звернемося до неї, як ні, то доведеться викликати поліцянтів, нехай вже вони заберуть і оприходують по всіх правилах все те начиння, яке у тій валізі знайдеться. Вони певно знайдуть раду, хоча ми гадаємо не варто залучати стороггіх, бо ж там можуть бути такі особисті таємниці депутата, які оприлюднювати не треба. Але ж навіщо, таке вже постає запитання, йому було у нас залишати своє добро? Казав, що на кілька день лише. Ой, вибачайте, мабуть, годі вже вам набридати! Ось, візьміть краще, це наша візитівка з телефонами, мобільний на ній теж є. Та ми майже весь час вдома буваємо, лише по неділях їздимо до того, бачите за тими деревами, храму, або пораємося у своєму садочку. Колись ми поруч із ним довгенько мешкали, то і звикли саме до нього ходити на недільні відправи. Але ж то вам ні до чого, не стосується нашого звертання до вас. Вибачте, що потурбували, але ж скажіть, як нам бути надалі з валізою пана Максима? Ви зможете якось зарадити нашому занепокоєнню?
Бруно машинально поклав одразу візитну картку до внутрішньої кишені, але встиг стрімко ковзнути оком по тексту, то був удруге знітився перед старими, коли зрозумів, яке знамените було ще у недавньому минулому це подружжя. Проте переважна більшість у краю, а, мабуть, і всі колишні знайомі цього подружжя щиро вважали, що вже давно немає посеред сущих під сонцем і місяцем леґендарних учених, тому згадувала наукова громадськість посеред сьогодення лише про їхні видатні праці, а про них самих лише інколи для годиться, лише вряди-годи, лише мимохіть з якогось поважного приводу серед інших постатей не лише з вітчизняного пантеону. Марта справді обізвалася до Бруно нещодавно, навіть обіцяла приїхати зі своїх островів без ніяких справ, аби стрітися з ним. “Коли без ніяких справ, тоді, мабуть, не треба її вплутувати у давні Максові оборудки, бо ж неодмінно потягнеться за тою валізою пухнастий хвостяка неприємностей – знову на обох вистачить. Недарма так дивно вирішив зберігати народний обранець свою таємницю. Дивно не дивно, але досить мудро – хто буде розшукувати його давніх викладачів, про яких вже й ніхто не пам’ятає! А там має бути прихованим щось таке, з чим він навіть зі мною й словом не обмовився, але те, що він міг згоріти з тої самої причини, вже ніяких сумнівів ані в кого й бути не може. Сказав же старий, що йому надто дивною здалася тоді Максова поведінка. Здається тепер мені, ні-ні, не здається, а достеменно згадав, що те сталося і насправді другого чи третього дня після приїзду пана Ореста з архівами, які ми перед тим знайшли у давньому схроні серед лісу в горах. Невже з привезеного Орестом архівного добра у кількох лантухах Макс щось відібрав окремо і значно коштовніше на його думку, ніж майже зотлілі документи з командного бункеру. Важніше за давні раритети ще часів спротиву Національної армії навалі імперців? А чом би й ні? Той проноза Орест є справжнім поганцем і дурисвітом, он, як він Марту заплутав, хоча Мартуся й сама добра паливода, спритна й пролазлива! До авантурних пригод прихильна за характером – її й манити не треба, сама побіжить шукати нової приключки. Така вже її вдача, може й спадкова. Але ж до чого міг прилучити Марту той паскудник, що вона кілька місяців не озивалася, а потім ураз з плачем заволала здаля до мене – порятуй, любий Брунчику! Тільки так можна розуміти її приїзд до мене без “ніякої причини – просто так, аби побачитися, бо справді дуже скучила”. Ні, за тим має бути якась поважніша причина, ніж розвіяти смуток – повеселитися зі мною в ліжку. А коли вона спільно з Орестом хоче знайти саме цю Максову валізу? Ото буде змагання – хто кого. А я вже губи порозкатував на всю широчінь, що стану її героїчним рятівником від нової біди і навіть іще невідомо від якої саме,” – почав було розмірковувати Бруно подумки, але ж за хвилину відчув, що його мовчання вже ставало вкрай неввічливим учинком, то одбувся швиденько перед старими коротким словом, аби швидше усамітнитися для продовження аналізу ситуації, яка складалася довкола повернення Марти до краю. Він ще після першого дзвінка Марти почав був розкладати складного пасьянса, але колода була не

читати