Завантажити

гарячкуватої балаканини з його несподіваною смертю після надто короткого нездужання.
- Збираймося, хлопці. Зараз подамося далі на південь, але трохи праворуч. Десь там є село, в якому всеньке життя провчителював старий дивак, про якого ви вже дещо чули від Сірого і трохи від мене, як про нього, так і про його байки. Маю один здогад щодо його відкриття, треба перевірити. Якщо здогад підтвердиться, то вважайте, що старий не брехав і не залякував, а таки там справді причаїлася невідома й дуже небезпечна сила у тім підземнім лабіринті. Наче й плаский, а здається часом прірвою, яка не має дна. Зачекайте, посміхатися вам ще зарано, може, і піднімете потім мене на кпини, але поки що раджу спокійно готуватися до зустрічі з невідомим чи з невідомими, краще триматися купи, коли що тільки натякне на небезпеку, негайно вертати, нічого не брати до рук, не тягти із собою, яким би коштовним воно не виглядало зовні. Я для себе лишень у деяких своїх підозрах переконаюся і подамся враз домів, і вас покличу. Не схочете, то зостанетеся. А потім ви вже без мене робіть, що тільки вам заманеться, у мене совість буде чистою, що неодноразово попереджав про необхідність приготуватися до несподіванок при зустрічі з тими скарбами. Ну, не дуже чистою, бо картатиму себе, що через дурну слабкість подався до вас, а потім із вами. Готуйтеся і будьте уважними...
- Як приготуватися? Грамів по сто п’ятдесят чи більше? До чого, Малий, ти нас укотре хилиш своїми оповідками? Жахаєш чи хочеш звеселити чорним гумором? Він у моді нині. Ні, справді, для чого нас розводиш? Якщо ти прийшов вчора до нас, ну, трохи я тобі допоміг, як до спільників, аби щось разом робити, для чого сьогодні намагаєшся відлякувати команду? Чого так пізно прозріла твоя совість? Що нам більше робити нема чого, лишень по дурним екскурсіями мотатися, ковтаючи степову пилюгу. Подивіться ліворуч, подивіться праворуч! А тут і дивитися нема на що. То я справді зараз краще хильну трохи, бо ж моїх друзяк так і не пом’янули. А то твій гріх перед їхньою пам’яттю! І не спокутий!
- Ну, Рудий, заспокойся трохи, вгамуйся, справді зараз не до жартів, я ж наче дохідливо вкотре пояснюю вам, як братанам, що там нікого й літр не порятує! Тобі, братику, довго доведеться прати свою білизну, але лише в тім разі, коли вдасться тобі вийти з того підземелля живим. Чуєш, як звучить, чи ні? Коли вдасться вийти. Ти що, справді забув про долю своїх братків? Чи вони загинули для того, аби в тебе була причина раз-у-раз хильнути на спомин? І то не через мій гріх сталося, а через їхню жадобу до чужих скарбів і недодержання правил з техніки безпеки – заборонену нею пиятику на робочому місці, - спробував було Малий закінчити жартом, але те лише роздратувало Рудого ще більше. Не звик він отак довго триматися “сухим” у дорозі, хоча перед тим і згадав, як загинули колись його хлопці. Згадав і зразу забув, оскільки знову наїжачився на Малого ворожими очима і почав стьобати недружніми словами:
- А ти чого погрожуєш? Чого жахаєш? Знайшов собі хлопчиків для забави! Сам ти малесенький, а не Малий! Ґедзю, а може, цей драб знову налаштував якусь пастку, аби нас позбутися? Задля того і шукав, аби ми купилися на його байки! Ми ж для нього звичайні конкуренти, а не партнери! Чуєш ти, я піду і до лисого дідька на гостини, але цього разу ти маєш йти попереду всіх. Не хочу побачити вдруге твого страховиддя з громом і димом. Ґедзю, що ти на приколи Малого скажеш? Він піде першим, як провідник?
- Те, що він має першим полізти, маєш рацію. Інколи й тобі вдається запропонувати щось близьке до розумного, але ж до тої прірви спочатку ще треба знайти входу, тому, братику, не виступай передчасно, не витрачай сили на пусте, вони ще нам знадобляться тягати на собі скрині зі старими коштовностями, - поблажливо поплескав Ґедзь приятеля по плечу і зразу примирливо перекинувся на захист Малого, запідозрюваного Рудим у нещирих, навіть підступних, намірах. Захищаючи Малого, єдиного провідника на манівцях до омріяних скарбів, намагався Ґедзь досягти деякого відпруження серед своєї команди, - чуєш, Малий, маєш якусь більш-менш пристойну відповідь на закиди і на пропозицію Рудого? Його припущення щодо твоїх намірів є абсолютно безпідставними, як на мене, бо я тобі справді довіряю, інакше не поїхав би разом із тобою невідомо куди, але для спокою всієї братви ти справді маєш йти першим. Але то друге питання, вертаю до першого: тобі все-таки доведеться нам пояснити багато що і більш доступними словами. Ні, не зараз. Зробиш це потім – за вечерею. Готуйся до нормальної розмови, бо годі вже, бо не треба далі на нас густого туману напускати. А тепер заспокой усіх, скажи лишень два слова, що підеш першим.
- Куди піду, Ґедзю? Сміх та й годі! Ти ж сам щойно втлумачував правду до рудої голови – спочатку дірку до тої чорної прірви знайти треба. Як знайдемо, тоді й побалакаємо, кому першому лізти. Хіба не бачиш, що у Рудого така розігралася нетерплячка, йому аж свербить, бачу, що побіжить стрімголов туди першим саме

читати