У пропонованій книжці зібрані докупи наукові, науково-популярні, публіцистичні статті та інтерв’ю відомого вченого – доктора історичних наук, професора Романа Офіцинського, котрий майже три десятиліттяактивно й об’єктивно вивчає та популяризує карпатоукраїнську проблематику серед співвітчизниківіпоза межами рідної країни.Це не сподобалось, до речі, адептам "русскаго міра", як випливає з обструкційногонарису в московському пропагандистськомувиданні.Примітно, що Р. Офіцинський виростив одного доктора і сімох кандидатів історичних наук. Троєйого дисертантів безпосередньо торкалисяактуальних питань минулого Карпатської України.

Наразі під однією палітуркою пропонується персональний творчий звіт, складений з наукових знахідок і популярних текстів, поєднаних жанром есе. З одного боку, вони в різний час призначалися вужчій аудиторії, фахово підготовленій, а з іншого – спрямовувалися на ширшу спільноту. Привертають чільну увагутематичні історичні реконструкції та важливі історико-теоретичні узагальнення, скрупульозне висвітлення несподіваних сюжетів через призму архівних знахідок, постановка назрілих питань для подальших студій.

Як відомо,Закарпаття 1938 – 1939років нагадувало історичне перехрестя, де зіткнулись інтересиЧехословаччини, Великобританії, Франції, Німеччини, Італії, Угорщини, Польщі,СРСР.Угорщина провела анексію Карпатської України у два етапи (частину території в листопаді 1938-го за Віденським арбітражем, решту – в березні-липні 1939-го внаслідок військового вторгнення), яку не визнали країни антигітлерівської коаліції – творці повоєнної карти світу.Історія незалежної Карпатської України тривала п’ять днів – від 14 до 18 березня 1939 року, коли Угорщина окупувала всю її територію.Та ще до 30 квітняв Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія.Саме з весни 1939-го на Закарпатті ведуть відлік масові репресії, котрі тільки посилилися з приходом радянської армії восени 1944-го.

На жаль, українська правляча верхівка є ментально постколоніальною, малорухливою у відстоюванні національних інтересів і цінностей. Досі залишаються не розслідуваними і не покараними задокументовані масові злочини проти людяності в Карпатській Україні, скоєні сусідніми державами. Угорські та польські державні діячі, військовослужбовці, правоохоронці безпосередньо причетні до численних злочинів проти людства, включно з масовими позасудовими розстрілами на карпатських перевалах за етнічною ознакою – українців.

У книжці подано й близько двох десятків промовистих документів: листів, листівок, телеграм, карт, меморандумів, літописних витягів, що зберігаються у Державному архіві Закарпатської області, Військово-історичному архіві Румунії, Політичному архіві міністерства закордонних справ Німеччини, приватних зібраннях. Частково вони використанні приоформленні обкладинки, зокрема пропагандистські листівки, що масово поширювалисяв адміністративних межах краю останніхмісяців чехословацькогоправління.

Автор дає вичерпні відповіді на несподівані запитання, як-от: "Під чиїми прапорами бачив Україну Августин Волошин?" Хоча А. Волошин не вказав конкретно на перпективну з існуючих політичних сил українського національно-визвольного руху, однак формулював загальні засади відродження України як християнсько-демократичного.Радянізація всієї України, надто Закарпаття, буладля нього категорично неприйнятною.

У книжці наголошено, що обґрунтовані твердження про окупацію та анексію Карпатської України як українську точку відліку Другої світової війни знайшли розголос і підтримку.Серед есе вабить і текст дводенної екскурсії "Меморіали героям Карпатської України" за маршрутом:Ужгород –Перечин –Верецький перевал – Міжгір’я – Білки – Красне Поле – Хуст – Солотвино – Кваси – Яблуницький перевал.

Не пройшов Р. Офіцинський мимовивчення цих подій в школі. В одному із сучасних підручників для 10 класу він запримітив у реченні "На виборах до сейму Карпатської України, які відбулися в лютому 1939 року, майже всі депутатські місця здобули прихильники УНО"аж три неточності. По-перше, крайовий парламент офіційно називали не "сейм" (як у Польщі), а "сойм". По-друге, не "майже всі", а "всі депутатські місця здобули", причому, по-третє, не "прихильники УНО", а кандидати-висуванці "Українського національного об’єднанняі народностевих груп [національних меншин]".

Нагадаємо, що Роман Офіцинський –автор збірок поезій («Нашестя ангелів» (1993), «Ураган тисячоліть» (1997), «Ідеологія повстань» (2004), «Жура журавлів» (2019)), прози («Ломиголівка» (2015), «Червона лінія» (2018)), публіцистики («Сто вражень з Америки» (2001), «Дев’ять бокорашів і зрадлива Тиса» (2003), «Тяжко жити Касандрою» (2008), «Сталеві нерви тореадора» (2015)), літературної критики («Новітня література Закарпаття»(2015)). Ректором Ужгородського національного університету 28 грудня 2018 року незаконно звільнений з роботи (завідував кафедрою історії України) за «аморальний проступок», що полягав у написанні та презентації книжки короткої прози «Червона лінія». Поновлений в правах Ужгородським міськрайонним судом (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81161080) і Верховним Судом України (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87581214) 5 лютого 2020 року. Це унікальний випадок у сучасній Україні, коли лише в судовому порядку припинено цензуру і посягання на свободу художньої творчості, що практикувалися за тоталітарного режиму.

Відзначимо, що "Карпатська Україна" Романа Офіцинського рекомендована довиданняправлінням Національної спілки краєзнавців України, а також Ученою радою Карпатського університету імені Августина Волошина.

Отож доброго читання!