Автором проекту, перекладачем ряду російськомовних творів та упорядником «Антології нової харківської літератури «Готелі Харкова» виступив Сергій Жадан, і це багато що пояснює. Багато що, якщо не взагалі все: вибір віршів; естетичні якості книги, від світовідчуття авторів до оформлення включно, з його лаконізмом кількаразово повторених на різних сторінках однакових фотографій і пильною увагою до дійсності особистості, котра надто добре пам´ятає, як віднедавна виходила разом із близькими родичами з гоголівської «Шинелі» і наскільки сильно після свого виходу мерзла. 

До складу антології увійшли вірші Анастасії Афанасьєвої, Лали Багірової, Костянтина Бєляєва, Тетяни Дерюги, Ярослави Івченко, Олега Коцарєва, Андрія Краснящих, Ростислава Мельниківа, Ани Мінакової, Валерії Осипової, Юлії Тараненко, Романа Трифонова, Андрія Ульяненко, Сашка Ушкалова, Катерини Хаддад, Юрія Цапліна, Ганни Яновської, твори «Екзистенційного клубу Є», «Бірми», а також вірші власне Жадана, тобто вірші і проза друзів і учнів поета. 

Антологія скидається на майстер-клас, присвячений темі соціального фольклору, який невблаганно зривається неслухняною аудиторією, в котрій кожен розуміє під проголошеною темою щось своє, - хто треш, хто філософію, хто екзистенційну істерику чи повсякденну езотерику, або взагалі побутову теологію, здебільшого з виразними рисами поганства із ритуальними діями на зразок морських мушель і скляних кульок, тихцем підкинутих в наплічник вчителя. 

Антологія справляє нервове, нерівне і, проте, досить цілісне і радісне враження, на зразок тих, які отримуєш від несподіваної зустрічі з неврівноваженим, перевтомленим трудами праведними на ниві гуманітарного пролетаріату старим знайомим. Інша річ, що діапазон радості в цьому випадку надзвичайно широкий, - від шпильок і трісок з колод у твоєму оці до бездоганно стилізованих, але і межово відвертих прикмет часу, помножених на особливості місця, з чого, зрештою, і складається сучасна, не тільки харківська, література. Аналізувати твори кожного автора антології було б складно, - не тому, що їх забагато, але тому, що кожна персона вимагає детальної уваги, на котру тут і зараз немає відповідної кількості знаків. Структура книги, стилізована під інтернет-сторінку з розділами «Прокламації», «Телеграми», «Рецепти», «Щоденники», «Коментарі», «Вихід», - яка, окрім чорного піару електронних засобів зв´язку, є дотепною спробою впорядкувати первісний хаос будь-якого літературного середовища, - у сфері котрого кожен письменник, не кажучи ― поет - сам собі не тільки небо і місяць, але й всі знаки зодіаку одразу. Харківському літ. середовищу більш-менш пощастило, - принаймні, воно впорядковане, продовжуючи космічну метафору, в якусь подобу сонячної системи, із власними законами тяжіння, орбітами пріоритетів, і, врешті, способами розповсюдження тепла та світла. Імхо, суттєвою ознакою харківської школи є уникання пафосу, ба навіть панічний, дещо протестантських властивостей жах перед театральними перебільшеннями; чітка орієнтація молодшого покоління письменників ліворуч, звідки лине, - ну, все-таки, напевне, світло, не тільки ритм ― серцевої м´язи покоління, в сенсі творчості Жадана; зрештою, особливі, суто, сказати б, геополітичні ознаки закоханості у світ, які полягають у стриманому декорі російсько-української двомовності міста, магію котрого, на відміну від плетива австро-угорського барокко галичанських полонізмів, особливо легко перекладати з однієї мови на іншу. 

Власне, аналізуючи твори того чи іншого поета, ти завжди наражаєшся на жахливу небезпеку випадково не просто образити незнайому людину, але піти на щось страшніше: вдертись на чужу територію, порушити рівновагу чужого світу, словом, заляпати власну карму, - чи сумління, залежно від того, до якого класу гуманітарних ссавців ти належиш, - масними плямами нафти чужих родовищ. Саме тому української літературної критики тут, за межами компліментарних рецензій і анонімних ЖЖ-капостей, практично не існує: ця інституція, як зелений туризм, в пострадянських країнах формується вкрай повільно. Крім того, про поетів простіше говорити все-таки на основі окремих книг; антологія радше створює мозаїчний просторово-часовий портрет періоду, ніж дає зрозуміти, що собою представляє всесвіт того чи іншого компоненту загальної композиції. Вірші «дев’яностиків» і «двотисячників», окрім якостей, зазначених вище ― остраху естетичних перебільшень та нерозривно пов´язаного з ними пафосу, - синхронно з усім сучукрлітом балансують на тонкій шворці мистецтва, натягнутій між хмарочосами невблаганної комерціалізації літератури; в більшості випадків бажання сподобатись чітко врівноважене здатністю до специфічної відвертості, можливої лише в митецькому контексті, де категорії «подобатись чи ні» важать менше, ніж слід було б, - навіть беручи до ваги вимоги харизми та правила поведінки публічних форм артистичності. 
Твори поетів 1990-х рр. - вірші К. Хаддад, Ю. Тараненко, Р. Мельниківа, Р. Трифонова, проза Ю. Цапліна, твори К. Беляєва і, зрештою, проза та вірші С. Жадана ― органічно складаються в окрему групу, стилістику котрої ні з чим не сплутаєш. Своєрідний надлом в потрісканому голосі дев´яностих, різкий, знайомий з дитинства запах руйнації великої системи, вписаний в феромони маленьких глядачів, загублених в міжчассі, - це або щось подібне позначає твори письменників, народжених у 1970-х роках, з котрих мало хто здатен витравити всі ці сліди зламу епох, навіть і від´їжджаючи звідси світ за очі, в країни з кращими запахами, обумовленими абсолютною необов´язковістю будь-яких спогадів. На їх тлі твори наступного покоління звучать життєстверджуюче, навіть життєрадісно; дитячий гонор, вкупі з дитячою ж начитаністю та щирістю, справляє зовсім інакше враження, яке, проте, теж, як запах виразний, хоча і легший від попереднього, важко не впізнати. Концептуальна, соціальна, жіночна, пропанківська, аутична, лірична і будь-яка інша, сучасна харківська проза та поезія заслуговують на безліч прикметників, більшість котрих свідчить на користь загального тонусу стану сучукрліту, для котрого все не так безнадійно, допоки в ньому продовжують видаватись літературні, здебільшого поетичні антології творів маловідомих поетів молодшого покоління. Книгу призначено для тих, кому попри комерційні аспекти кризи цікаві кільканадцять версій правильної відповіді на питання «що таке література».

Від редакції: Рецензія надійшла на конкурс літературних критиків