Мабуть, Шел Сільверстейн в цій книзі не закінчується з останньою сторінкою, бо погляд переходить на обкладинку, з неї – на суперобкладинку, і… знову на першу сторінку – адже виникає бажання знову і знову перегортати, дивуватися і знаходити все нові і нові деталі та смакувати несподіваностями.

Доклали зусиль для видання цієї книги ціла чота перекладачів – Тарас В’єнц, Галина Михайловська, Зоряна Лісевич, Галина Ільницька, Володимир Чернишенко і Наталія Безсонова. Важко, дуже важко було донести до українського читача всю оригінальність задуму автора, але дотепність, гумор і несподіваність текстів передані влучно і майстерно. А якщо врахувати, що книжка вміщує неповторні авторські малюнки, то можна стверджувати – видавництво і перекладачі подарували українським дітям (хіба тільки дітям?) справжнє книжкове диво – «Де закінчується тротуар».

Перегорнемо декілька сторінок книги, щоб хоча б частково зрозуміти витоки оригінальності. Не варто дивуватися змісту, якщо:

Тож пишу цю цидулку

У лев’ячім шлунку

І тут, знаєте, темно.

          (Переклад В.Чернишенка)

В темноті, та ще й в лев’ячім шлунку, можна написати таке… таке… як ось це:

Кораблик, що зробили ми –

Найдосконаліше судно.

Краса від носа до корми –

Одна біда – забули дно.

           (Переклад Т.В’єнца)

Забувши побудувати дно, не страшний уже «Дощ»:

Прямо в голову «хлюп» –

Так що й мозок промок.

           (Переклад Н.Безсонової)

Напевно в лев’ячім шлунку було б світліше, якби втілити в життя «Винахід»:

Втикнути в сонце штепсель тра’…

Шнур потрібен довший трішки.

            (Переклад Г. Михайловської)

Найгарячіше сонце в липні, тож якби і вдалося розмістити на ньому штепсель, то бідному «Сніговику» важкувато було б:

Чи він бачив, чи не бачив,

Чи побачив липень, ах!

           (Переклад З. Лісевич)

Сніговику важко помилуватися липнем, а от «Невидимому хлопчині» цілком до снаги, хоча він і мешкає в невидимій хатині. Чому? Бо художниця Кет – майстриня своєї справи:

О, як майстерно й гарно! Слухай, Кет,

А намалюй-но мій невидимий портрет!

          (Переклад Г. Ільницької)

Дива з невидимим портретом (хоча білий квадрат менш популярний від чорного, але… все ще попереду) не закінчуються і це сміливо може стверджувати «Мелінда», яка:

І так літ до ста врешті з’їла кита,

Тому що сказала: «Я мушу!»

Чому Мелінді довелося так довго їсти кита? Тому, що вона не рибалка і їй не допомогли з’їсти кита акули, як у Гемінгвея з рибою-мечем, коли це трапилося зі старим у морі.

Які ще дива є в книзі? «Край світу», «Випрана тінь» (буває ж таке!), «Рецепт канапки з бегемотом», «Штани-танцюни»…

І ще, і ще, і ще…

Доскіпуючись до дивовижності текстів Шела Сільверстейна, спробуймо дочитатися «Пісеньки буркутуна»:

Все тут неправильно,

Все тут не так!

         (Переклад Г. Ільницької)

Буркутун є буркутун і хай собі бурчить, хоча згодитися з ним важко, адже в цій книжці ВСЕ ТАК! Навіть те – де і як її можна придбати.

Тож довідуйтесь і, придбавши, не пошкодуєте!