Re: цензії

20.10.2025|Оксана Акіменко. ПроКниги. Що почитати?
Котел, в якому вариться зілля
19.10.2025|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Побачити себе в люстерці часу
19.10.2025|Ігор Чорний
Ковбої, футболісти й терористи
19.10.2025|Марія Кравчук
Третій армійський корпус представляє казку Володимира Даниленка «Цур і Пек»
18.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
«Кожен наступний політ може стати останнім...»
16.10.2025|Наталія Поліщук, письменниця, членкиня НСПУ
Фантастичне й реальне, а також метафора «кришталевого світу» в оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» («Містичний перстень») зі збірки «За синіми і жовтими гардинами» (2025), Іспанія
16.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Поети помирають уранці
08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зазирнути в задзеркалля
06.10.2025|Ігор Зіньчук
Цікаві історії звичайних слів
28.09.2025|Петро Гармасій
Перестати боятися…

Re:цензії

24.01.2013|18:53|Маріанна Шутко

«Пропале місто»

Мар’яна Нейметі. Пропале місто. - Ужгород, МПП «Ґражда», 2010. - 128 с

Сьогодні надворі була гарна сонячна днина. Сьогодні на прогулянку я взяла з собою «Пропале місто». Вирішила погуляти по ньому. Пройтися лабіринтами його душі, відчути його настрій, посидіти на вокзалі, прийти нарешті в гості до давньої подружки, дізнатися, як їй ведеться-живеться. Або трошки похворіти на дитячу ангіну і тим часом погортати сімейний альбом...  Багато див мені відкрилося у «Пропалому місті». Як маленькій Алісі у її Країні Чудес.

"Пропале місто" - нова збірочка поезій моєї колеги і подруги Мар´яни Нейметі. Поетичне мовчання, довжиною понад два десятиліття нарешті перервано. Насправді, мовчання не було. Мар´яні писалися вірші, пишуться і надалі будуть писатися. 

Читала її книжечку з перервами у три етапи. Поезії інших авторів «ковтаю» відразу. А її вірші змусили мене зупинятися. Тому що ...по нервах б´ють, переймають, виймають душу. Розумію одне: чим важче життя, тим глибші й філософські твори народжуються...

Мар´янині поезії треба читати між рядками. Мар´янині поезії - це ЇЇ життя, неприкрита й непофарбована кольоровими фарбами ПРАВДА. У «Пропалому місті» не має місця для гламуру, розкоші, комфорту. Є інші речі, які тримають авторку, хоча її і «загнано в глухий кут поки з кісток не посиплеться борошно». Насамперед це спогади про батьків. Світлі. Чисті. Ностальгічні.

Мої добрі батьки молоді -
Гарна жінка із  чоловіком -
Що ви думали отоді,
У вітальні фарбуючи вікна.

Виливаючи з відер вапно, 
Напинаючи чисту фіранку:
Що минеться біда все одно
І спокійно вам буде до ранку?

І дитина ще трохи поспить,
І життя налагодиться також...
Я дослівно уже, вочевидь,
Не згадаю своєї Ітаки.

Хтось розтанув, а хтось настає.
- А дивися-но, що я маю!
І життя, ще не зовсім моє,
Мені яблуко простягає.

Мар´яна дуже спостережлива. Вона помічає те, на що вже давно наші прагматичні, цинічні, байдужі душі «закрили очі». Просто не помічають. Її 

«Боже, між ці книжкові полиці 
Ти не міг би покласти трохи перцю, 
щоб не долинали запахи вбитих» 

або

«...Але навіщо жуки свердлять
тунелі у старому горісі
пробираючись
одне до одного такою
темрявою».

Інколи навіть і сам Господь мовчить! 

"каштаном  колючим тулишся до Господа а він каже ні та й ні...".

Але світ у "Пропалому місті" не без добрих людей. Мар´яні все ж таки щастить таких зустріти. Комусь вона скаже гарні і найсокровенніші слова: "Моє розгублене звірятко, як сильно я тебе люблю!". Комусь співчуває. Ще комусь пробачає. Когось намагається зрозуміти. 
 
Я шукала в книзі її вірш "Не бійся, Господи, я з тобою!". Але не знайшла. Читала його колись у рукописі. Насправді Мар´яна не любить хвалитися написаним. "Ай, потім прочитаєш", - так завжди відмахується від мене, коли прошу її, щоб дала мені щось прочитати зі свого "репертуару".

...Присіла на лавицю, щоб знову дихнути неба і поезії. Розпочався третій, але не останній етап читання. Бо до її поезії повертатимуся щоразу, коли мені захочеться пережити цей одвічний сум, який приходить до кожного з нас в однаковій чорно-білій рясі. Тільки кожен із нас його висловлює по-своєму. 
Й ось уже перегорнула сімдесят шосту сторінку. До мене підсідає молода мама з дитиною. Говорить по мобільному. Плаче. Скаржиться свекрусі на її сина, свого гулящого чоловіка. А я читаю «ДЖАЗ».

Кілька твоїх жінок
Які вони беззахисні і безжальні

Одна любить джаз і цигарки
Інша ховається в горіхову шкаралупу

Одна вдягається в крамольний пурпур
Інша тримає кістяків у шафі
І схиляється над тобою бідною головою:
- Не бійся, я з тобою!

І ти б уже обійняв її коліна
Ти з нею залишився б неодмінно
Та в небі звучить безладний джаз
 

Що тільки не зустрінеш у нашому пропалому місті? Але у ньому, на щастя, є де людині відвести душу. І навіть зебра буває щасливою.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

21.10.2025|11:27
У Луцьку презентували посібник із доступності для культурних подій
21.10.2025|09:36
Любомир Стринаглюк презентує у Львові збірку поезії «Докричатися до живих»
20.10.2025|18:59
Коти, книжки й доброта: у Києві проведуть благодійну зустріч із притулком «Мурчики» і презентують «Таємничий світ котів»
20.10.2025|15:43
Роман «Укриття» Людмили Петрушко: гімн добру і силі духу
19.10.2025|19:30
«Їжа як комунікація»: У Відні презентували книги Вероніки Чекалюк
19.10.2025|10:54
Поети творять націю: у Львові 8-9 листопада відбудеться II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
18.10.2025|10:36
"Дівчина з кулею": В США вийшла англомовна збірка віршів української поетки Анни Малігон
17.10.2025|18:42
Екранізація бестселера Андрія Куркова «Сірі бджоли» виходить у прокат: спецпоказ у «Жовтні» з творчою групою
17.10.2025|17:59
"Основи" презентують "Довгу сцену": Театральна серія відкриває трагічну історію "Маклени Граси" Куліша та її сучасний римейк Ворожбит
17.10.2025|16:30
Стартував передпродаж «Книги Еміля» — нового роману Ілларіона Павлюка


Партнери