Гра в паралельне читання... Сама назва може викликати в читачів безліч асоціацій... або не викликати взагалі. Авторка ж із найпершої сторінки роману дає ключ до розгадки: гра в паралельне читання - це дійсно своєрідна гра, в яку чоловікові пропонує зіграти жінка, яка від´їжджає на тиждень у відрядження до маленького провінційного містечка.

Забавка ця починається з того, що жінка в потязі, у своєму купе, знаходить флешку, на якій записані оповідання невідомої авторки, і по черзі надсилає кожне з них своєму мужчині. Таким чином вони на відстані обмінюються враженнями про твори і гають час протягом відносно тривалої розлуки. Але якби все було так просто... Насправді ж ці оповідання змушують героїв переосмислити останні роки свого життя і наштовхують на кардинальні зміни доль.

У романі діють четверо головних героїв: Віталій, Жанна, Тамара, Андрій. Ще двох героїв авторка проводить через твір ніби пунктиром, вони не виконують у творі дій, живучи лише в серцях Віталія та Жанни. Деяких персонажів подано для масовки, щоб вони служили тлом для щоденного плину життя головних героїв.

У творі відсутній поділ на позитивних і негативних персонажів, кожен із героїв по-своєму страждає, по-своєму ілюзорно щасливий, по-своєму жертва, по-своєму кат. Нікого не можна віднести до антигероя, але кожному можна поспівчувати.

Якщо чітко визначати жанр роману, то певно, звучав би він не інакше як «роман про непрості стосунки». Починається твір досить позитивно - із листування жінки та чоловіка, які перебувають у певних стосунках. Сам роман являє собою ніби пазл, який складають низка оповідань, органічно вплетених у загальну канву, мейли, якими обмінюються персонажі, та розповіді про їх щоденний побут, їхні пригоди, думки, переживання. Цікаво, що роман складається із восьми розділів, названих днями тижня, і опис подій у творі - це опис одного дня із життя людей. Таким чином один розділ - це один день.

Перший день відкривається мейлом, якого Жанна пише Віталію. Тут же вона пропонує йому зіграти в оце паралельне читання, яке стане для обох доленосним. Після цього мейлу подається перше оповідання, яке «відкриває» гру.

Протягом твору авторка ставить ряд ключових питань, які звучать із вуст персонажів роману: «чи можна зрадити чужого чоловіка, чоловіка іншої жінки?», «чому жінка обирає саме цього чоловіка?», чи вважається одноразовий секс з іншим чоловіком зрадою тому, хто сам щовечора лягає спати не сам?, чи має право чоловік покинути дружину і влаштовувати нове життя з іншою?, чи зрозуміє це дружина?, чи простить?..

Червоною ниткою в романі проходить фраза, сказана один раз, але дуже влучно: «Розвалювати чужу родину - свинство, а не розвалювати, то так і просидіти кращі роки, паралізовано чекаючи крихти з чужого столу». Це - альтернатива, з якої кожна жінка, яка опинилася в ролі «третьої», мусить зробити для себе вибір. Роман не нав´язує читачкам той чи інший шлях вирішення їх ситуації, але показує, як свій вибір зробила героїня, вийшовши із замкненого кола.

Роман, який не викликає запитань, - це дешеве чтиво для вбиралень. Роман Міли Іванцової викликає безліч запитань, змушує до глибоких роздумів і неодноразових перечитувань. Кінцівка твору - відкрита: подальшу долю героїв читач може додумати сам.

Щодо хронотопу роману, то місце розгортання подій визначено чітко: це - Київ, провінційне містечко, в якому Жанна «відбуває» відрядження, й побічно згадується Львів. Географічні об´єкти, зокрема назви вулиць, кав´ярень, відповідають дійсності, що сприяє реалістичності роману. Час у творі визначений лише приблизно: це - осінь, але жодних дат ми не зустрічаємо: ні року, ні числа. Тільки дні тижня й пору року. Але очевидно, що йдеться про наш час, після 2000 року. Це роман про наших людей, про наше покоління з типовими для нього ситуаціями й проблемами.

Специфічною побудовою роману (оповідання всередині роману, які органічно вплітаються в його ідейний і тематичний зміст) авторка намагалася популяризувати так звану «малу прозу» й показати великий вплив, який може справити крихітне творіння на свідомість читачів. Оповідання відіграли неймовірну роль у житті персонажів роману. Таку саму роль вони можуть відіграти у житті кожної пересічної людини, якій втраплять до рук. Але до кожного висновку, який ненав´язливо пропонує «мала проза», читач мусить дійти сам.

Роман «Гра в паралельне читання» Міли Іванцової не дає порад. Він дає людині змогу побачити себе збоку, впізнати у героях себе, поглянути на власну ситуацію під іншим кутом зору, але не вказує, як слід вчинити у тому чи тому випадку. Для кожного це індивідуально. Кожна доросла людина може сама дати собі раду. Принаймні повинна. Роман же просто наштовхує на роздуми, змушує розправити крила й спробувати вилетіти з того кубла, в якому заплутався/засидівся.

«Гра в паралельне читання» нікого не лишить байдужим, адже найважче, що дається людині, - жити в гармонії із собою й бути щасливою. А що, як книга за кавою може стати Вашим дороговказом?..