Детектив із елементами містики й тоненькою любовною лінією. Саме таку суміш вдалося цього разу створити Дарі Корній. Це не міфічний витвір на кшталт “Зворотнього боку...”, не сентиментальна історія кохання на зразок “Зірки для тебе”... Це принципово новий роман, що отримав назву “Зозулята зими”. 

Новий рік — це завжди гарний привід розпочати нове життя, з чистого аркуша. Але часом людина мислить глобальніше і вбачає привід змінити щось у життях ІНШИХ людей, у житті цілого міста або й світу. Вона наділяє себе правом вирішувати, кому жити, а кому помирати. Вона відстежує темні плями, які виділяються на тлі білого снігу, і вирішує прибрати їх, бо так їй здається краще, ба навіть справедливіше. 

Новий роман Дари Корній у співавторстві із Талою Владмировою  розповідає про жінку, яка, втративши коханого чоловіка й очікувану дитину, вирішила помститися усім, особливо сильним світу цього, за своє горе, караючи кожного, хто не цінував життя, своє або, ще гірше, дитяче. Саме руками дітей вона вирішила карати цих людей. 

“Ніщо просто так не зникає. Тіні наших учинків залишаються на руках, на сумлінні”. 

Авторкам вдалося відтворити цілу галерею найрізноманітніших образів, абсолютно не схожих одне на одного.

Найцікавішим, на мою думку, видається образ Марини-Георгіни.

Важко до кінця усвідомити, де межа між психічним і потойбічним у даному випадку, але я все ж схиляюся до психічного. Шизофренія. Георгіна вважала, що її сестра Марина вселилася в неї під час сеансу спіритизму. Саме тому її очі мають різний колір. Але більш реалістичним видається вроджена схильність до роздвоєння особистості і генетичне явище гетерохромії. Георгіна видається сильною, упевненою в собі жінкою, яка знає, чого хоче, як цього досягти й навіщо. Вона йде до своєї мети, аж доки її не зупиняє мале дівчисько. 

Руслана приїхала в новорічну ніч до іншого міста, тому що її щось тягло туди. Як виявилося, її місією було захистити дітей. Вважаючи Руслану маленькою і дурненькою дівчинкою, за нею стала наглядати Тетяна, дівчина Русьчиного брата. Абсолютно випадково на їх шляху трапляється Інна, самовпевнена білявка, яка живиться чужими емоціями. Наче за велінням неба, ці троє стають командою, що виступає проти Марини-Георгіни. До них приєднуються хлопці — Олег і Арсен — які приречені на погибель, оскільки теж знаходяться у таємничому списку “чистильниці”. 

Добро, звісно, перемагає, Марина — помирає, діти врятовані, дорослі знайшли порозуміння, а дехто — і кохання, загалом — хеппі-енд, як у традиційній казці. Але є моменти, які викликають питання. 

Як зазначалося вище, у романі зібрано цілу галерею образів: тут і мачо, і гламурні стерви, але найголовніше — відьми, вампірша, потерчата — всі в одному романі. В одному місті, географічно не визначено, в якому саме, але на одній площині. Хіба може бути стільки людей із надприродними здібностями сконцентровано в одному місці? Хіба існує їх узагалі стільки? 

... Роман складається із семи розділів, кожен з яких поділено на частини, що мають назви. Оповідь у кожній із частин ведеться від певної особи, кожного разу — різної. Це ніби бачення однієї і тієї ж ситуації різними людьми. Одна людина продовжує іншу, доповнює її, таким чином частини зливаються в одне ціле. Чудовий, цілком сучасний прийом. Але мова цих персонажів перманентно створює разючий контраст. Те, як говорить Руслана, принципово відрізняється, від того, як говорить Інна, навіть коли мовиться про одне і те ж. Жахлива хамська мова Інни з огидним сленгом, джерелом якого є англійська, абсолютно вибивається з канви твору. Схожу мову читачі Дари Корній уже спостерігали в “Зворотньому боці...”, де Мальва просто не вміла добирати пристойних слів. Певно, мова для авторки є дуже важливою характеристикою персонажа, але коли оповідь ведеться суцільним сленгом, хочеться викидати цілі сторінки такого тексту і перелистувати до того моменту, коли починається оповідь від іншої особи. Тож порада авторці: або використовувати менше сленгу, або не вести оповідь від особи, яка тільки ним і говорить.

Наостанок — про обраний жанр. Роман трохи не дотягнув до детективу, оскільки бракувало інтриги. Кінцівка твору — дійсно захоплююча, несподівана, цікава. Певно, за рахунок апофеозу містики у фіналі. Але сам розвиток дії трохи затягнутий, перенасичений різними побутовими дрібницями, які не підливають олії у вогонь. Все-таки чоловікам жанр детективу ближчий, з їх авантюрними натурами. Із “Зозулят зими” вийшов би непоганий психологічний роман із елементами містики. Можливо, треба було детальніше розкрити психічне явище шизофренії. Однак це — лише початок, перший роман Дари Корній у такому річищі. Експеримент. Продовжувати його чи ні — покажуть авторці час і талант.