З великою естетичною насолодою прочитав нову поетичну книгу Тетяни Череп-Пероганич «Осінь дорослої жінки» і виніс із її змісту багато приємних вражень. Бо збірка, наче пишний букет троянд різнокольорових – є тут і римовані вірші, і верлібри, і переклади і навіть п’єси. І кожен з розділів цієї книги по­-своєму привабливий і цікавий у поетично-сюжетному розкритті. Несе певне образно-смислове навантаження і голосом «дорослої жінки» ніби зупиняє читача, привертаючи його увагу на межі болю чи глибокого голосу душі, де він стає віч-на-віч з одкровенням авторки.

Зокрема, перший розділ з претензійною назвою «Щастя до чаю» – це ніби лірична сповідь авторки про любов і зраду, радість і сум, щастя і нещастя, через які, наче через певні етапи життєвого випробування, пройшла вона і не впала, не зігнулась, а набиралась сил і йшла далі. Бо вона сильною була: «Я з тих, про кого кажуть – сильна жінка,//Таку не просто взяти й спопелити» («Сильна жінка»). «Чи й справді вона сильна? – думає собі читач. – Чи засліплена любов’ю?» Мабуть, ні. Бо у вірші «Очі» вона пише: «Мені чужого на треба… //Сама переводжу погляд //У бік свого чоловіка». І в цьому ракурсі хочеться говорити  майже про кожний вірш, що вміщений в цьому розділі. Бо часто, відриваючись від «невезінь і печалей гірких», вона набирається ще більше позитиву і свіжих сил, щоб іти далі, утверджуючи себе на царині життя і любові. І образ осені тут ніби якась заставка, ніби тло для контрастнішого вираження зрілості почуттів і думки та пережитих важких ситуацій, що стали наслідком чоловічої зради. Тому і вся правда про кохання оголена як і почуття ліричної героїні книги. І тим самим оголено рани, які болять ще й досі:  «Візьми мене тут. //Хай хвилі відчують, //Які ми щасливі!» («Щасливі»), «Було не просто одинокій //В часи спокуси без гроша», «Я роздягаюся, мов осінь, //Як лист – скидаю всі невдачі», «Стою оголено-відверта. //Чекаю – прийдеш, обігрієш» («Я роздягаюся…».

Як бачимо, що любов – то серцевина книги. І навколо цієї теми розгортається вся сюжетна її будова. Бо поряд з любовною лірикою читаємо в цьому розділі і вірші громадянського, патріотичного спрямування, які у великій мірі увиразнюють авторську манеру письма. І рядки стають карбованими, наче кроки солдатські в строю. Один з творів хочеться процитувати повністю:

*   *   *

 Україно, твій народ
 Вже нікому не здолати.
 Він не буде відступати,
 Уникати перешкод.
 На шляху до перемог
 Всі твої сміливі діти.
 Нас нікому не спинити –
 З нами правда, з нами – Бог!
 («Україно, твій народ»)

(«Україно, твій народ»)

Є тут вірші з Майдану – про дівчину, що роздає бутерброди й «сміливо йде на барикади», про сина рідного, що на Майдані, про війну у східних областях України. І це ніби як узагальнення монологу авторки в першому розділі.

Зовсім іншої поетичної будови другий розділ книги «Запитання». Хоч поділ цей дещо умовний. Бо він і тематично,  і чуттєво-образно продовжує перший. Правда, написаний він в основному формою верлібра. І це вже визначає не тільки його стильову характеристику, але й акумулює у кожному художньому творі цікаву експресію мислі і почуття, що плавно переходять у відповідну систему свіжих образів і поетичних замальовок, які переважно присвячені болючим темам Майдану, війни і любові: «Я тобі сорочку вишию, солдате, //Хоч не наречена, не сестра, не мати», «Віє зі сходу злою війною, //Любий, коли ми будем з тобою //Діток ростити, //Сонцю радіти?» Поетеса серцем діткнулася до болючого, і кожен читач відчув, що і його болить. І часто художня деталь, чи риторичне запитання, які майстерно вмонтовані в твір, підсилюють і увиразнюють думку поетеси. Наприклад, роздумуючи про святкування Хелловіна, яке не має ніякого відношення до української культурної традиції, авторка запитує сама себе:

«Чого ж воно так:
Одні одягають маски,
А інші каски?»

Є в цьому розділі і твори політичного звучання: «У владних кабінетах нема правди», «Гроші, гроші, гроші // З усіх кишень депутата народного. //Чого ж тоді в кишенях народу //Суцільні дірки?» , побутового плану (про рудого Валєрку, який ще в одинацятому класі рахувати не вмів, а тепер його завфінвідділом в районі призначили), чи просто пейзажні мініатюри: «Принесла осінь додому //В букеті осіннього листя. //Посипалось на підвіконня //Осіннє золото».

Інші два розділи: «П’єси» та «Переклади іншими мовами» є ніби відгомоном двох попередніх, хоч в загальному сюжетному вираженні є зовсім самостійними. І розмова критика чи оглядача поетичного доробку Тетяни Череп-Пероганич може бути зовсім іншого плану і мати зовсім інші поетичні акценти (тут і жанрові особливості п’єс авторки, і стильові особливості перекладача та його майстерність). Але це зовсім інша розмова.

Отже, підсумовуючи сказане мною про книгу «Осінь дорослої жінки» вищеназваної авторки, хочу висловити свою думку, що реалізувати художній задум їй вдалося. І цікава та добротна книга впевнено йде до свого читача.