…Донедавна, як відомо, автор цього роману вважався батьком кримінального жанру в сучасній українській літературі. А як сьогодні вшанувати Леоніда Кононовича? Український Толкін? Вітчизняний Ден Браун і Перес-Реверте в одному жанровому флаконі? У будь-якому разі в його новому романі тішить око щира «козацька» автентичність, а такої яскравої оповіді ще пошукати в сучукрліті.

А вже як тішить те, що «Чигиринський сотник» Кононовича щойно переміг у Всеукраїнському конкурсі «Краща книга України» у номінації «Проза»! Як гадаєте, дадуть авторові якусь сотню за сотника?

Спитаєте, а за віщо? Так, звичайно, сьогодні всі полюють за сюжетом, і мало хто дбає про орнаментальність, жанрово-стилістичну канву, відповідну поетику героїчної оповіді, де не лише вибухи гармат і мушкетів, але й мудра сповідь історії в усьому, про що згадується зокрема в романі Кононовича. Зброя, вбрання, традиції і ритуали, коли герої «в кожухах, вивернутих догори вовною, у шапках пелехатих, і під кожним бахмат добрячий», і «тільки зблизька знати було, що то щирі запорожці, бо в шаблі, ратиська й огневу стрільбу озброєні».

У такий спосіб триває ця гостросюжетна оповідь про малого козака, що наче вимандрував з прадавньої міфології таким собі безжурним їздцем демонологією нашого краю. По суті, «Чигиринський сотник» - це справжній лицарський роман, який на догоду сучасній моді доводиться рекламувати, як «козацьке фентезі».

Саме тут Дике Поле і Базавлуцький ліс, де в пеклі Чорнобог-Триглав панує, а на цьому світі йому служать відьми, перелесники і песиголовці. І де живуть козаки-характерники, що моляться батькові Дажбогові та Матері Божій, Пречистій Ладі, до чиєї історії автор роману сюжетні ходи прокладає. І якщо у того ж Толкіна світом перстень править, то тут — Троянів ключ, що ним Господь землю одімкнув, і який приходить в Україну, коли над нею лихо зависне. Коли ж до правди, то це як Троянський кінь українства у засмічене західною культурою сьогодення. Або вірус «Троян», покликаний знищити бацилу зневіри у звироднілих читацьких душах.