Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

16.02.2017|07:39|Роксолана Жаркова

«Діапозитив»: поезія мого і твого

Діапозитив : альманах вільної поезії. – Львів : ЗУКЦ, 2016. – 108 с

В сучасну українську літературу час від часу «вливається» свіжа кров – рідка і прозора, як текучі весняні води, чи густа й терпка, інколи із присмаком довготривалих зим, напружених мовчань і невтомного бажання заговорити своєю ДНК про відчуте. «Діапозитив» Надихне Кожного! – так для себе я розшифровую ужиту абревіатуру, аналізуючи як читачка, смак цієї нової крові, що вже сміливо розтікається венами нашого літературного Львова.

У своїй передмові до видання письменниця Леся Мудрак, яка бачить цей «Діапозитив» - у конструктиві», зауважила, що «автори альманаху вміють доходити власної мети, перебуваючи у пошуках іманентних тем і образів, що є визначальним для хронотопу […] Форма верлібру стала головним засобом художнього осмислення світу, де домінує тема війни, хаосу, творчого неспокою, інтимних переживань і дитячих спогадів» (с. 4). Справді, всі ці теми взаємодоповнюються у єдиному пориві – творити! Бо ж творчість – це дія позитиву! Творчість – це направду наші рятівні береги затишку обабіч невтомної ріки часових змін і неспокою.

В альманах увійшли натхненні верлібри 23-ох молодих українських поетів, що шукають себе у просторі літератури, пізнають літпроцес, експериментують зі змістом і формою. Серед них – знані імена, дехто – вже кількарічний член НСПУ. Є діапозитивці зі Львова й Львівщини, є з Івано-Франківська, Калуша, Києва, Ладижина, Ізюма, Харкова, Маріуполя і навіть закордоння – з м. Еттлінген, що в Німеччині. Такі різні і такі єдині у своєму прагненні – побачити щось більше у світлотіні самого життя…

Ініціаторка такого видавничого проекту, упорядниця альманаху (а ще – засновниця Літплатформи «SPATIUM») львівська поетеса Яна Лілл, яка захоплюється літературою, перекладає зі слов’янських мов, підтримує поетичне благодійництво. Саме її верлібристичні рядки розпочинають діапозитивний альманах. Яна Лілл пише про місто свого дитинства дуже щемко, згадуючи, як дорослі «пили терпкий чорний чай і пахли особливо», як у дітей «злипалися руки від солодкої вати і залишали відбитки на гойдалках пам’яті», як «плечі обіймає сонний Місяць, який ревниво передає тебе в обійми картатому сонцю».

Дещо в іншому тональному ключі осмислює ті часи, «коли вірилось у поезію» Андрій Мирохович. Для нього – «поезія то дуже приватно, приватність випирає з неї на всі боки», бо ж лірика «як і кожен алкоголь, найкраще смакує увечері». Андрій Скакодуб натомість розмірковує про «щастя в рубцях і шрамах», пишучи про дівчинку, яка вже звикла «співати на ніч пісні своїй ляльці-мотанці». Поезію хвилюючих чекань створює Мар’яна Зеленюк, зізнаючись – «на порозі поставлю вино і хліб», «проковтну ці вокзали», бо в цій суєті «ми так довго мовчали, що навчилися жити».

Володимир Вакуленко-К невтомно пише про окупацію: як міст, так і душ, на стінах яких ще хтось намагається «при свічці надряпати вірші Тараса».           А поет Володимир Бовдуй запрошує – «сходимо десь у вірші», позаяк «нас запроторили до верлібру» і «літери просочуються в долоні та осідають в зіницях». Ірена Смачило спрагло запитує – «Ти думаєш легко зібрати себе в кулак»(?), для того, щоби «знайти твої речі, відчути твій одеколон, закохатись знову, чи лише пригадати тебе?». Ірина Червінська упевнено підхоплює жіночу тему, розповідаючи про дівчинку, що «оголена снігом до мозку кісток» «вилущує з хліба мереживо», і вперто не здається, коли їх кажуть – «здай свої сльози на брухт». І в резонансі лунають рядки Катерини Ляшевської про світ, у якому «хлопець хотів вуса так що вони йому виросли кущем аґрусу», а дівчина  «з дірявим як надкушена вишня серцем». «Знай, що тобі потрібно відбудувати свою частину моста» - переконує Лідія Мазурчак, бо, може, ти – «один із тих небагатьох, які коли-небудь переходили межу власного болю».

І знову – трохи занурення у дитинство – поезії Маріанни Челецької-Барабаш, яка відчуває: «у маленьких долоньках стільки часу що не втримаєшся щоб не ковтнути» і «виглядаєш голуба досі дитинно з хлібними крихтами у долоні». Схожу «природу дива» вираховує у своїх верлібрах Микола Істин, бо тільки «десь в душі залишається відчуття твого значення в майбутньому». Наталія Матолінець вірить, що «світ схожий на велику скляну сільничку Струсони – і посиплються зорі!», а ще – що від щирої людської посмішки «яблучний сік ставав у погребах сидром».

Неможливо оминути кохання: Олена Акіко з болем визнає – «я каюсь, що марнувала час, коли не знала тебе, не чекала на тебе і навіть не вигадувала тебе», Олена Строганова інтимно зазначає – «знаєш, сьогодні у мені осінь. Вона сірим важким небом та дрібними краплинами дощу вибиває ритм унизу мого живота». Ольга Брагіна пише про те, як «досвід не має сенсу в акваріумі з тонкими стінками», Остап Микитюк знає, коли «час, що минув, затікає у вуха, як дощ», а потім «моїми венами циркулює час із ромом». Роман Миронов закохано малює портрет дівчини, що читала Маркса і Вебера, а потім для нього «стала весною. (Вперше)», наче боячись забути, як «її руки зривалися смутком бажань-прощань, її очі мутніли в обрамлені чорного неба». Чоловічий полілог продовжує Руслан Студинський, риторично питаючи – «І що ж робити у тім випадку, коли говорю я до тебе. А чую відповідь – мовчання, неміцно стулене вустами». Поетка Світлана Урбанська наче доводить, що «коли все менше повітря – це нас загартовує», бо так «хочеться часом вдавати, що зупинки для тебе не існує». Сергій Шаіпов спостерігає, як «мої ліси поволі стають полями», а «риби, поволі вмираючи, надихають на ніжне ставлення».

На останніх сторінках альманаху – багато відвертості і вдячності. Юлія Костенко сподівається, що «ти може й сам не усвідомлюєш, що любиш», а Ліна Підцерковна складає «дяку подяці», бо розуміє вічний сенс вдячності за все, що є у нас і навколо нас.

«Діапозитив» - це багато слайдів, багато імен, багато людей, їх емоцій і світовідчуттів. Багато слів і багато того, про що ще не розповіли нам молоді голоси сучасної української поезії. Після прочитання залишається багато запитань. Але й відповідей теж – чимало. Поезія як спосіб жити. Вільна поезія. Верлібри, у яких багато поєднань, розмаїтих і різнослайдних. Ліна Підцерковна в мініатюрному епілозі до альманаху пише про досвід саме таких поєднань:  

«Поєднання Вічності і пустоти...

Поєднання Чуттєвості і глухоти...

Поєднання Зримості і сліпоти...

Поєднання чогось і Когось...

Поєднання мого і Твого»

І чи не найважливіше тут  – останнє: поезія «мого і Твого» у «Діапозитиві»…   



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери