Re: цензії
- 05.11.2025|Віктор ВербичКоли життя і як пейзаж, і як смерть
- 04.11.2025|Дана ПінчевськаГаличани та духи мертвих: історія одного порозуміння
- 04.11.2025|Надія Гаврилюк“Перетворює затамування на захват”: поезія Богуслава Поляка
- 03.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськІспит на справжність
- 02.11.2025|Богдан СмолякЗахисник Істин
- 31.10.2025|Володимир Краснодемський, журналіст, Лозанна, ШвейцаріяЯк змосковлювали ментальність українців
- 30.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХудожній простір поезії Мирослава Аронця
- 27.10.2025|Ігор ЧорнийПекло в раю
- 20.10.2025|Оксана Акіменко. ПроКниги. Що почитати?Котел, в якому вариться зілля
- 19.10.2025|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліПобачити себе в люстерці часу
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Re:цензії
Історії про війну веселими не бувають
Надійка Гербіш. Мене звати Мар ´ ям. Х.: Віват, 2017. — 48 с.
Історії про війну веселими не бувають. Навіть якщо це дитяча книжка. Книжка, про яку йтиметься далі, мабуть, є однією з небагатьох сумних і глибоко філософських праць дитсучукрліту вікової категорії “молодші школярі”.
Отже, “Мене звати Мар´ям” Надійки Гербіш — це, як заявлено авторкою, книга 7+. За змістом вона, можливо, більше підійшла би підліткам, але за формою розрахована таки на молодших школярів. Бо надто вже простою мовою написана. Прості двоскладні неускладнені речення. Прямий порядок слів. Відсутність розлогих діалогів, зайвих описів. До того ж, традиційна композиція. Усе це підсилено милими ілюстраціями в арабському стилі.
Це книга про 9-річну дівчинку-мусульманку Мар´ям. Вона, її тато, вагітна мама і двоє братів були змушені похапцем тікати від війни, яка прийшла в їхню країну. Тепер Мар´ям живе на чужині, ходить до нової школи, де в неї зовсім немає друзів.
“У моїй країні війна. Я не знаю, яка вона. Мама не дозволяє мені дивитися телевізор, і я її не бачила. Коли ми їхали з нашого міста, там не було війни. Там було красиво й спокійно, і майже в кожному вікні горіло світло. Ми ходили до школи, а після уроків брати поспішали на крикет. До нашої оселі часто приходили гості — будинок був просторим і гостинним. Бабуся й мама готували смачну їжу, потім усі їли й сміялися, і розмовляли дуже голосно. Часом співали. Тепер від нашого міста нічого не залишилося”.
Авторка дуже проникливо описує почуття маленької дівчинки, її мрії та сподівання. Дитині самотньо, трохи лячно. Вона переймається тим, чи прийме її новий клас, чи зацікавить однокласників її культура.
“Коли ми жили вдома, я теж дуже хотіла нарешті піти до школи. А тут уже не хочу — боюся. У школі буде багато чужих людей і незрозуміла мова. Але тато каже, що я скоро навчуся тієї мови. А брати кажуть, що я виросту такою ж розумною, як мама”.
У школі Мар´ям стикається із немотивованою агресією, породженою незнанням і стереотипами, що панують у суспільстві. Але разом із тим вона знаходить і ту підтримку, якої потребувала.
Так, це дійсно дуже сумна історія, сповнена болю, тривоги, відчаю і втрат. Але разом із тим це світла й оптимістична розповідь, де є надбання й перемоги, де торжествує життя, а біль і відчай змінюються радістю. Рано чи пізно кожна людина приймає свої нові життєві обставини, вчиться відпускати й прощати. Тоді її сльози висихають, і на обличчі знов з´являється усмішка. От, власне, це і є ідеєю твору.
Чому варто говорити з дітьми про війну? Мабуть, тому що вона поруч. В одному з інтерв´ю Надійка Гербіш сказала, що писати про війну треба тоді, коли її завершено. Мабуть, саме тому письменниця не розповідала про війну в Україні, а обрала для своєї історії мусульманську дівчинку. А ще вона зробила це, ймовірно, для того, щоб показати, що представники інших народів і культур — такі ж як і ми, вони так само варті поваги, потребують розуміння й турботи. Усі персонажі твору, крім Мар´ям, — безіменні. Бо насправді її родина — це збірний образ, образ усіх тих сімей, які спіткала така ж доля — бути біженцями.
Цей текст — про любов, про співчуття і безкорисливу турботу. Саме тому це дуже важлива книга, яку книгу варто читати разом із дітьми.
Коментарі
Останні події
- 05.11.2025|18:42«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
- 04.11.2025|10:54Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
- 03.11.2025|18:29Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики
- 03.11.2025|10:42"Старий Лев" запрошує на майстер-клас з наукових експериментів за книгою "Енергія. Наука довкола нас"
- 03.11.2025|10:28Юлія Чернінька презентує «Бестселер у борг» в Івано-Франківську
- 02.11.2025|09:55У Львові вийшов 7-й том Антології патріотичної поезії «ВИБУХОВІ СЛОВА»
- 30.10.2025|12:41Юний феномен: 12-річний Ілля Отрошенко із Сум став наймолодшим автором трилогії в Україні
- 30.10.2025|12:32Фантастичні результати «єКниги»: 359 тисяч проданих книг та 200 тисяч молодих читачів за три квартали 2025 року
- 30.10.2025|12:18Новий кліп Павла Табакова «Вона не знає молитви» — вражаюча історія кохання, натхненна поезією Мар´яни Савки
- 30.10.2025|12:15«Енергія. Наука довкола нас»: Старий Лев запрошує юних читачів на наукові експерименти
