Зустріти сьогодні на книжкових ятках добру й цікаву книжку для підлітків, погодьтесь, не просто. У літературному світі ця ніша ще й досі незаповнена і, висловлюючись образною мовою, зяє напівпусткою. Тим часом підлітковий вік потребує особливого взірця-дороговказу, за яким – хоч на край світу. У цьому часі, коли (вже не дитина, але ще й не юнь) і свідомість ще не зміцніла, душа опиняється перед вибором – з кого брати приклад (кого до себе приміряти), вона потребує особливої уваги, адже від того залежить дуже багато у майбутньому. Бо саме у цей період відбувається формування естетичного фундаменту. Добре, якщо це позитивний «герой», а не якийсь розбишака.

    У моєму дитинстві був кумедний випадок. Пригадую надворі лютувала зима: мінус 35-37 градусів. Вранці по сільському радіо попередили, щоб діти молодших класів не йшли до школи. Я була у третьому класі. Перебуваючи під враженнями радянського серіалу «Як гартувалася сталь», хотіла бути такою сміливою і відважною, як Павка Корчагін. Тож зупинити мене батьки не зуміли. Адже я хотіла бути, як той герой згаданого фільму, який прокладав вузькоколійку у сорокаградусний мороз… Завернув мене з півдороги вчитель хімії… До чого я це переповіла? Щоб наголосити, наскільки важливим у житті дитини є  те, що вона споглядає (слухає, читає) довкола себе, у сім’ї, у школі. Саме тому нова книга тернопільської письменниці Галини Шулим «Інопланетна гостя» (Підручники і посібники), написана у жанрі фантастичної повісті для середнього шкільного віку, неймовірно потішила. І було чого…

     Вдавшись до фантастичного жанру, авторка у ненав’язливій формі доносить до авдиторії «найважчих» інформацію про принципи загальнолюдської моралі, яка, погодьтесь, у сучасному світі практично перебуває у стані нокауту. Черпати про це деінде інформацію майже не доводиться. Довколишній світ із його моральними засадничими правилами і нормами, які ніхто й ніколи не відміняв, насправді нагадує криве дзеркало, де на біле кажуть чорне, і – навпаки. Славко Дем’янчук – герой повісті несподівано знайомиться з Інес, яка прибула з іншої планети. До слова, про назву планети. Авторка дала їй назву Нібур. Тим часом Вікіпедія інформує про деяку загадкову планету Нібіру, яку ніхто не бачив, але яка нібито наближається до Землі. Звісно, я поцікавилась у Галини, чому вона змінила реальну назву? І яким було моє здивування, коли з’ясувалось, що авторка назву не змінювала, а утворила її від назви улюбленого каменю «рубін», тільки – навпаки. Хіба ж не диво?

    Диво, і не тільки це. Забігаючи наперед, скажу, що у мешканців планети (у повісті) відсутня здатність ображатися. Цитую: «Можливо, тому, що ми дуже обережно ставимося до мови, бо вона не лише втілення наших думок, а й сильна зброя та лікувальна сила. Тому мешканці нашої планети добре думають, перш ніж зронити хоча б слово»; «А сміятися над слабшим чи менш розумним на нашій планеті вважається неприпустимим». Після знайомства з Інес, яка «володіє магією добра і ненавидить зло та жорстокість», життя і поведінка Славка кардинально змінюється перед очима однокласників, вчителів, батьків у кращий бік. Ця зустріч змушує хлопця здійснити переоцінку цінностей. Несподівано він починає бачити довколишній світ іншими очима, зокрема вчинки і дії свого друга й однокласника Василя Зарічного, який став ватажком «банди» у класі. Упродовж повістини Славко змінюється не лише сам, а й сприяє добрим змінам у серці та душі свого приятеля. А ще ж виявилось, що вони (решта всіх однокласників): «Провчившись шість років разом, так і не спромоглися поцікавитись, як живе кожен з них».

     Окремі думки авторки можна виписувати як повчальні афоризми. Для прикладу кілька: «Зло, як магніт, притягує ще більше зла», «Не всім щастить зустріти справжнього друга. Та й не кожен може зізнатися собі у своїй самотності», «Коли живеш у темряві, поступово починаєш до неї звикати», «Руйнувати набагато легше, ніж будувати», «Роки дитинства – найкраща пора для виховання вашого серця», «Справжня любов не дозволить поселитись у серці образі».

     В уста інопланетної гості Галина Шулим вкладає такі перлини мудрості, до яких сучасні підлітки не дуже прислухаються (і це ще м’яко сказано), особливо якщо вони йдуть від батьків або вчителів. Інша річ, коли це каже їхня ровесниця: «Ніхто не замислюється, що наша сила – у наших слабостях. Тільки визнаючи і приймаючи їх, ми стаємо по-справжньому щасливими. Не всі учні можуть бути відмінниками, не кожен вміє писати вірші, але кожен має своє призначення у житті», «Минуле – це історія… Майбутнє – таємниця, а теперішнє – то безцінний дар. Тож хай кожен з вас пам’ятає щасливу історію дитинства… Не поспішайте дізнаватися таємниці майбутнього, а насолоджуйтеся безцінним даром, який приносить нам кожен новий день», «Якщо не знаєш як повестися, поведися милосердно», «Брехня – поганий супутник у житті», «На планеті Земля неможливо залишитись самому, коли у тебе велике любляче серце» тощо. У повістині чимало цікавих моментів, приміром, про силу слова, про матеріалізацію думки.

        Галину Шулим знаю давно. Це надчутлива поетична душа, яка дивиться на світ очима дитини. Тому я не здивувалась, побачивши саме таку її нову книгу. Геніальний задум цього твору на часі. І це незважаючи на те, що книга була написана давно. Обставини так склалися, що вона побачила світ тільки зараз. Бо у Творця Свої плани на кожного з нас.  Книга має початок (Слово від автора) і має післямову. Остання геть несподівана: своєрідні засновки про те, що може відбутися після прочитання згаданої цікавої книжки. Одним словом найрадісніша перспектива: читальники навчаться бути добрими, щирими, милосердними з великим люблячим серцем. А ще запам’ятають, що «зло, наче бумеранг, завжди повертається до тих, хто його заподіяв».

     Та найбільше мене вразила ось ця фраза інопланетної гості: «Наша планета дуже маленька і не поділена на країни та континенти. Усі мешканці моєї планети розмовляють однією мовою». Почала згадувати, де я це вже чула? Згадала. Під час мандрівки Індією. На одному з храмів був такий напис: «Є лише одна раса – раса Людства. Є тільки одна мова – мова Серця. Є тільки одна релігія – релігія Любові. Є тільки один Бог – і Він всюдисущий». Твір, який духовно наснажений і пронизаний філософією добра та позитиву, «приречений» на довготривале життя. Шкода тільки, що мізерний наклад. Цю книгу та в руки б депутатам: теперішнім та майбутнім. Бо хіба не сказав апостол Павло: «Поки маємо час, усім робімо добро».