Re: цензії

28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності

Re:цензії

25.11.2020|07:44|Петро Гнида

«Наближення» Ігоря Фарини

У плідного критика Ігоря Фарини вийшла чергова книга під загадковою назвою «Наближення».

Власне чому загадковою? І до чого наближається критик? Чи не до самої суті? Це питання на котрі спробуємо дати тут свої відповіді. Щодо суті… Писав колись Антонич, щоправда звертаючись передусім до дрібного чорнявого хлопця, себто самого себе: Ні, суті світу ти не схопиш, не вирвеш віршем корінь зла… Так, можливо «поету весняного похмілля» цього й не вдалося, але ж і у розглядуваному випадку ідеться лише про наближення. І не факт, що зустріч на Ельбі таки відбудеться. Але справа не в тім, тут головним залишається процес. Як кажуть знаючі: мета ніщо, рух все! У цьому власне й полягає мудрість, бо і давньогрецькі філософи не претендували на мудрість, а лишень пропагували любов до неї, себто оте саме наближення.

Добре, якщо з метою ми, здається, розібрались, то що там із самим процесом. А от для того варто заглянути у саме «Наближення».

Ще один знаменитий критик (без патосу) Євген Баран пише, що критики в Україні, як такої, немає, натомість існують заробітчани, кон’юктурники та сраколизи, а також притім є і ентузіасти, але вже як вимираючи тип. Запідозрити І. Фарину у перших трьох позиціях не можна, хоча б тому, що пише він про тих авторів, котрі головно в силу об’єктивних (чи таки суб’єктивних) обставин десь випадають із т.зв. «сучукрліту». У цьому власне і полягає ентузіазм, котрий справді нагадує у даній царині атавізм, вимираючий тип. Але він є, жевріє…

А тепер ближче до тіла, як писав Гі де Мопассан. Цих двадцять з гаком авторів, книги котрих проаналізував критик, справді не можна назвати зірковими. Дехто із них є більш знаним, дехто менш, але справа не в тім. Щороку в Україні видаються сотні книжок, у тому числі і художніх, різних як за обсягом, так і своїм змістом. І тут постає питання: а для чого, чи точніше для кого? За статистикою в Україні існує мізерна кількість людей, котрі протягом року прочитують бодай одну книгу. А якщо перейтись книгарнями, то певне жодна із проаналізованих книг навіть й не ночувала на тамтешніх полицях. Тобто якщо і тих авторів, книги котрих запорошуються в книжкових крамницях, читає обмежена кількість читачів, то що уже говорити про усіх решта – здебільшого незначних і незнаних. Але вони є, жевріють і десь тішать себе надією віднайти свій шлях до читача. І власне отаким наближенням й займаються ентузіасти. В іншій книзі Ігор Фарина пише, що кожного дня на його стіл лягають нові видання, надіслані знаними і незнаними йому авторами, очевидно, з надією бути «проаналізованими» відомим критиком.

Звичайно, не усім бути «маститими» та літературно впізнаваними. А втім, можливо, у цьому є й своя закономірність. Ще колись відлюдник Сковорода писав, що кожному по спромозі, себто тут про нерівну рівність. Якщо до прикладу узяти посудини різної вмістскості й наповнити їх по вінця, то зрештою усі мали би бути задоволеними – адже кожен у силу своєї спроможності увібрав в себе те, що міг. Іншою є справа коли скажімо кухлик допекується чому він не бідон. Тоді це вже із царини психіатрії.

Можна тільки подивувати ентузіазм та терпіння критика, а ще уважність, бо ж кожну із проаналізованих книг треба ще й перечитати, зробити виноски, схопити усе це в один зміст й зрештою вивести окремим текстом. І все це Ігор Фарина робить філігранно, без зайвої тривіальності й словоблудства, виводить на гора породу кожного проаналізованого автора. Десь можна навіть порадіти за таку невтомну працю критика. Уявити його у напівтемному кабінеті, зручно уміщеному в шкіряному фотелі за масивним робочим столом, на котрім пасуться стоси перечитаних книг і тих, котрі тільки чекають на те аби чимскоріш бути стисненими до вужчих критичних форм. Тоді автор-критик справді може видатися таким собі «імператором строф», строгим аналітиком, до персони котрого звернені руки із щойно виданими творами.

Що ж, критиків, за Є. Бараном, в Україні катма, а ті, «останні із могікан», як вимираючий тип ще де-не-де жевріють, освітлюючи своїм згораючим полум’ям попелище літератури. Виходить так, а там хоч потоп… Принаймні на наш вік, видається, цього жевріння хватить.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери