Re: цензії

13.01.2022|Ігор Зіньчук
Життя заради України
08.01.2022|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Пірнання в мореокеання дум
07.01.2022|Захарі Іванов, голова Асоціації письменників Південносхідної Європи та Асоціації софійських письменників (Софія, Болгарія)
Маг напівтонів
Все, що було і чого не було, або Сповідь ґедоніста
05.01.2022|Валентина Семеняк
У лабораторії матриці Слова Володимира Кравчука
Селфі з містом
03.01.2022|Наталія Ребрик, Ужгород
Вертеп від Світлани Бреславської
31.12.2021|Валентина Семеняк, письменниця
Шість дуетів - шість світлоносних всесвітів
28.12.2021|Роксолана Жаркова, літературознавиця
«А я тебе в душу поклала і ношу, як хрестик натільний»: сакральні мотиви у поезії Ірини Фотуйми
Дриґом чи шкереберть? – 5 книг з незвичними сюжетами

Re:цензії

20.11.2021|17:38|Сергій Дзюба, Чернігів

Тримай душу в теплі

Тетяна Зінченко. Свідома любов: Роман у новелах. – К.: Автограф, 2021.

Цього року я вже написав відгук про дивовижну збірку віршів Тетяни Зінченко «Твоя щаслива пора року». Таня вразила мене своєю неймовірною закоханістю у наш світ, любов’ю до людей, хорошими словами та вчинками і буквально дитинною незіпсованістю. Вона, доросла жінка, досі щиро вірить у добрих і справжніх чарівників. Тож її твори, як і думки, – напрочуд чисті та світлі. Виявляється, так буває.

Є талановиті, навіть геніальні письменники з негативною енергетикою. Береш до рук таку книжку, читаєш… Розумієш, що це – обдарований автор, але почуваєшся так, наче на тебе висипали оберемок сміття! Тому знову ту річ перечитувати не хочеться. Та й другу книжку цього ж автора оминаєш десятою дорогою. Бо зовсім не хочеться продиратися крізь чагарники люті та відчаю й тонути в брудній, всепоглинаючій багнюці.

Натомість я із задоволенням перегорнув першу сторінку нової, цього разу вже прозової книжки Тетяни Зінченко, налаштовуючись на її душевні та сонячні міркування. І не розчарувався! Більше того, прочитане похапцем на її сторінці в Фейсбуці, у книжці Тані сприймається краще, глибше, чарівніше, вишуканіше та ніжніше.

         Це – диво-роман у новелах, які, наче в казковому лісі, поєднуються між собою в єдине ціле. Маленька дівчинка, онучка, тут зворушливо спілкується зі своєю лагідною бабусею, – жваво цікавиться усім на світі, весело бавиться, довірливо радиться з рідною та мудрою людиною. Теми – різні, часто ніби зовсім буденні й прості. Втім, кожна така бесіда – незвичайна та цікава, адже бабуся – наче винахідливий, життєрадісний, всезнаючий Карлсон, прекрасно розкривається в цих розмовах новими, небуденними гранями. Взагалі, вона склала власні неписані правила й насолоджувалася ними, неначе пиріжками.

         Втім, навіщо переказувати? Все одно буде не те. Ось ліпше послухайте:

«Є такі люди, як щойно вони з’являються, – от ніби все починає ставати на свої місця. Вони підтримають, підкажуть, похвалять і пожурять, коли треба, дадуть чарівного пенделя.

         Є такі, що люблять побурчати, повчити й понити. Але по-доброму, що хочеться їх пожаліти: обійняти й поплакатися разом із ними.

         Є такі, що дивляться на тебе дивно, ніби ти завинила їм невідомо за що. Але ти не завинила, ти ж знаєш.

         Заздрість є, лють різна, є чомусь і таке.

         І ти розумієш: усі ці якості можуть бути в одній людині, всі й відразу.

         Можеш бути люттю, якщо ти так хочеш. Але лють буде розростатися навколо тебе.

         Можеш бути добром – добро розростатиметься.

Це – як грядка: що посієш, те й пожнеш. Проте не буває так, що сієш будяк, а виростає квітка.

Тому не скаржся, якщо забула посіяти квіти. Візьми й посій. Бо будяки й самі виростуть. Ти цей світ не обдуриш. Із ним треба або по-справжньому, або ніяк.

І знаєш, що скажу тобі? То робота – сіяти квітки. Усе на землі – це робота. Але ти побачиш результати, якщо захочеш. Якщо не захочеш – не ний. Ти ж не захотіла.

Однак є на світі люди, які, коли з’являються, ніби зацвітає все навколо. Хочеш – то будь!».

Гарно! Я б порівняв цю книжку Тані зі «Століттям Якова» Володимира Лиса, «Вічником» і «Горянином» Мирослава Дочинця. Звісно, це – зовсім інший твір. Але в ньому домінує велика Любов. А ще – маємо чудові поради буквально на всі випадки життя. Це – і ставлення до себе та людей, природи, матінки-землі, космосу, і відповідальність за свої вчинки, душевна та фізична чистота, внутрішня гармонія і справжня краса, а також – глибока повага до всього нашого довкілля, до кожної травинки, квітки, живої істоти. Адже все це – Божі створіння.

Власне, треба навчитися поважати й себе, мати гідність, честь, совість, благородство, чуйність. Все це потрібно виплекати в душі, мов диво. Бо ніщо не народжується з нічого – такий вічний, справедливий закон природи.

«Таня бачить красу в кожній квітці, у кожному обличчі. Це вона нахиляється над тендітною травинкою і тягнеться до розквітлої яблуневої гілки, щоб у світлинах донести до нас первозданність Землі, – пише в передмові до книжки доцент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Оксана Суховій. «Залишайте хороші відбитки на душі. За світлом у душі вас знаходитимуть такі самі світлі душі...».    

Ця книга – для світлих душ. І так само, як світлини на своїй стрічці у Facebook, авторка збирає для нас світлини людських душ.

Вона бачить навколо хороших людей – і вчить нас бачити і думати гарно: «Світ такий, як ти про нього думаєш. Думай гарно».

Тетянчині тексти хочеться вбирати в себе, як різнотрав’я літнього лугу, – вони гомонять із нами барвами, щебечуть звуками, розгойдуються хвилями, лоскочуть пахощами, хлюпочуть безтурботною юністю і заспокоюють віковою мудрістю».

Ну, як же тут не погодитися з пані Оксаною?! Коли гортаєш цю книжку і на кожній сторінці зачитуєшся неймовірними міркуваннями та афоризмами авторки та її головної героїні – колоритною бабусі Соломії-Соломини: «Ангели люблять зазирати в чисті вікна». «Світ був величезним і пишним, як бабусин город». «Тримай душу в теплі». «І яблуня може бути храмом, якщо ви захочете». «Якби ми знали, настільки наші думки матеріальні, ми думали б тільки хороше». «Коли ми думаємо, що пізно, завтра буде ще пізніше. Ми навчилися віртуозно відкладати життя. Але життя поспішає, як і ми. І воно, на відміну від нас, нічого не відкладає».

Так і є. У тридцять років я думав, що все життя – попереду, тож можна й не квапитися. Встигну ще насолодитися, налюбитися, накохатися… Авжеж, усе встигну! Ось тільки життя пролетіло, наче один день. Тож міркую тепер: добре, що вчасно отримав від долі «по голові», схаменувся і почав втілювати свої заповітні дитячі мрії. Зрозумів: краще пізно, ніж ніколи. Тому поспішаю, доки ще не зайшло моє сонце, і є трішки чарівної енергії для добротворення.    

А ось у новелі «Будь мудрішою» – словам тісно, а думкам просторо. Ці міркування хочеться цитувати безкінечно, настільки вони – оригінальні та несподівані, цікаві й красиві, неначе веселка. Та я сподіваюся, що ви захочете прочитати всю яскраву та дивовижну книжку, тому процитую лише дещицю:

«Навіть якщо тобі здається, що тебе забули. Тебе не забули, просто від тебе відійшли не твої люди. Навколо людини може бути дванадцять людей – найближчих і наймиліших. Світ турбується, щоб так і було. Йдуть ті, що не найближчі, так звільняється місце справжнім. Будь мудрішою – навчись відпускати, щоб зберегти цю гармонію».

Почав із любові – нею й завершу. Тобто завершує мій відгук свідомою любов’ю неймовірна Тетяна Зінченко – письменниця, філолог, журналістка та фольклористка, а за другою освітою – прекрасний психолог:

«Любов – це робота: постійна й клопітка. Але це дуже вдячна робота, бо чим більше ти доглядаєш її і плекаєш, тим краще буде тобі. Її не можна кинути напризволяще: любов – не дика трава, вона просто так не ростиме. Це квітка, вирощена в тобі. Якщо ти любитимеш у собі цю квітку, ти любитимеш світ і все в ньому, а світ любитиме тебе... Хочеш відчути любов – стань нею!».

Ось так – просто та гарно. Що й казати – поталанило мені, адже навіть вигадувати нічого не треба. Бо кожна сторінка – як чудове зоряне небо, аж очі розбігаються: яку саме зірку взяти до цієї невеличкої, затишної рецензії?! 

Наразі вже знаю, якою буде наступна книжка Тані Зінченко. Чарівною! Дізнаюсь, що вийшла, неодмінно прочитаю, і на душі одразу посвітлішає.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери