Re: цензії
- 10.10.2024|Тетяна ТоракЮрій Роговий: «На вулицю йду: раптом знайду тривірша…»
- 10.10.2024|Тарас Кремінь, доктор філософії, Уповноважений із захисту державної мови«На тих костях зацвіте наша земля»
- 08.10.2024|Дмитро Дроздовський, к.філол.н., Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, секретар НСПУ“Бо іншого у нас немає неба”...
- 05.10.2024|Алла Полторацька, кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземної філології та перекладу МАУПВітайте посібник з української мови!
- 04.10.2024|Михайло Ісак, c. Імстичово, ЗакарпаттяСива симфонія душі Дмитра Креміня
- 25.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиУкраїнська поезія спротиву - угорською
- 19.09.2024|БуквоїдTasty Communication: How to Understand and Be Understood
- 19.09.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиПро мову, боротьбу і єдність нації – популярно
- 13.09.2024|Олег СоловейРелігія страждань
- 13.09.2024|Артур ЛантанРосійська війна проти України: Як нам розірвати 400-річне замкнене коло
Видавничі новинки
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
- Ольга Полевіна, Еліна Заржицька. "Чи бачать небеса котів"Книги | Буквоїд
Re:цензії
Між земним і небесним – «Словом по білому»
Словом по білому. Поезії. / С. В. Труханова – Дзудзило. – Вінниця: ТВОРИ, 2024. – 60 с.
Заголовний вірш цієї книжки, як своєрідний звіт – роздум душі, котра заздалегідь озирається на прожите. Вісім рядків написаного «Словом по білому» щедро пересипані символами – образами: межа, скарби, сопілка, сонце, вогонь, дощ, сльози, скрижалі, місяць, Бог. Завдяки їм ця поезія викликає внутрішню бентегу і співпережиття з ліричною героїнею. Це та сакральна мить, коли мимоволі прочитане «приміряєш» до себе… Адже кожний з нас упродовж життя прямує до своєї кінцевої земної межі, яка умовно розділяє наше буття на «до» і «після». «… що склала на межі – // скарби, чи звуки вічної сопілки?» – запитує сама в себе персонажка. Скарби-надбання у кожного різні. Для когось – це матеріальний аспект, а для когось – духовне вдосконалення. Що ж до «сопілки», то вона завжди символізувала внутрішній світ людини, зазвичай, коли йшлося про самотність особистості. Авторка інтуїтивно і дуже вдало підсилює «межу» іншим – «скрижалі», що у давні часи символізували земне і небесне життя.
У цій книжці багато душевного смутку і ситуативних роздумів про сенс людського буття, про пошуки власного «я». Поетична мова настільки розкішна, вщерть пересипана яскравими художніми засобами, а найбільше – метафорами, що окремі рядки я перечитувала по кілька разів. А все тому, що моя душа потребувала саме такої інтелектуальної «їжі». Вчитайтесь самі. Втома у поетеси тиха і примружена, засмучена, нерозмовна, «краплями – дощиком в очі». Горобці у неї «криляться собі на підвіконні, / дзьобають мою січневу ніч». Сюди додаються ще й «краплі смутку».
Щось важкезне гнітить її душу, дуже відчутно – не поспішає вона розкрити її перед читачем, оголити достоту, аби зняти з неї отой невидимий, але такий відчутний тягар. «Як хотілося б вийти з оселі / зазвичайних, похнюплених бід, / малювати свої акварелі / на полотнах, де радісний світ». Хтозна… Але поетеса намагається рятуватися внутрішніми монологами, ще й якими! Адже світ довкола такий красний і до трему бентежний: «А нумо поговоримо, сніжинки,/ розповісте про Всесвіт, мов колись, /про часу не роздмухані іскринки,/ про те, як розбентежились, знялись».
Іноді ритміка поетичного суму несподівано змінюється – поволі набуває іншої, сонячної барви, особливо тоді, коли поетеса «дотикається» серцем і словом до приходу березневої весни. У неї навіть з’являється потай зухвала мрія про годинник, який вона хотіла б «перевести в щастя біг». Але… але «Поранена скривавлена дорога… Перед Престолом плакали святі./ Весна у прогорілому подолі / несла у квітень трави молоді». Помітила, що в поетичних рядках дуже часто зустрічається образ сльози, вона в неї багатогранна: то дощова й з небес, то згіркла, то поцілунки – сльози, а ще – сльозяться руїни, засолонені сльози, сльозами тепла злива, дощ росив сльозинами… Зрештою, сльози – це очищення. Своєрідний духовний катарсис. Можливо, що душа авторки саме через цей образ не просто очищується, а оновлюється. І коли мені потрапив на очі рядок «Втекти б у промінь» (з ідентичною назвою) – сприйняла це як перший крок – наближення головної героїні до «озвученого» наміру на папері.
Несподівані метафори, які здавалось поєднують непоєднуване, дивують і викликають щире захоплення: дзвін снігів, зухвалий лет, горнятко віри, «Вітрами – криком гнівно заплела / весна грозі надвечір вмить косину», із полум’я скривавленої люті, у літоквітті світло не болить, хлюпалася прикрістю гроза, стерпло-загублений крик, у крижмі старої печалі, ховала відчай в непритомну скриню, небо погасло криком журавлів, сутеніла, кривдилась любов, сполум’яніло рік цей відголосить, землетрус думок, минувшини простелиться рядно та інші. Трапляються у збірці вірші – суцільні метафори, ось як цей: «Наворожила/ на кавовій гущі – / вечір ображено очі заплющив, ковдра-хмаринка / окутала нічку./ …Світанок ховався / у стиглих порічках, / тримався за віти,/ умився грозою. / День розтривожений / журився собою».
Лірична героїня у пошуках власного втраченого світу, який «як сніг згубився». Ніби боячись, крадькома зізнається, що у нього (її світу) – лелечі крила. Це вкраплене одкровення втішає, бо дарує читачеві правдиву надію, оскільки споконвіку лелека в українців вважався символом вірності. І поки лірична героїня в одному із віршів прочиняє вікно, де перед її взором постають манівці і узбіччя, (а це також умовний «портал» в інший світ), вона непомітно для себе постає перед вибором, бо «вікно» у даному контексті виступає межею, про яку вже згадувалось на початку збірки. Воно розділяє простір на два світи: людський (внутрішній стан) і позачасний. Вірші поетеси – це медитації, їх з першого разу не подолати, вони не всім до снаги. Потребують акумулювання в собі виняткових духовних сил, бо від першого і до останнього рядка відбувається особливе занурення всередину себе. Поміркуймо разом над цією строфою: «Між провулками фраз / пролунали сніги / і утомлений час / притуливсь до ноги. / Як не важко – побіг. / В міріаді сердець / між уламками криг / є і мій острівець». Відчувається, що той, про кого йдеться у цій поезії, більше тяжіє до усамітнення, болісно реагуючи на непорозуміння буття, несприйняття низки труднощів і випробувань цього світу. А що вже казати про біль стражденної України від затяжної і руйнівної війни («Пшеничне поле, очі сині»), де вже й сам ангел змучено пригортає її «своїм засвітленим крилом». У Світлани Труханової – Дзудзило темпоральний (часовий) тип мислення, через який у її віршах непомітно проступає екзистенційна напруга буття. І ще одна цікава деталь щодо формотворчої побудови згаданої збірки. На її початку авторка ставить філософічне питання про одвічні скарби видимого і невидимого світу - роздумує над ними, але остаточну відповідь знаходимо аж… на останній сторінці книжки. Мені це нагадує знамениту стрічку Мебіуса, яка не має ні початку, ні кінця. І ця загадковість не випадкова. Бо підсилена і проявлена через внутрішній стан поетеси її щирою і дитинною відкритістю до довколишнього світу. Тому і з’являються на божий світ саме такі поезії: глибокодумні, правдоподібні, де стовідсоткова свобода у самовираженні, як на долоні. Космос душі поетеси неосяжний, тож читайте «Словом по білому».
Коментарі
Останні події
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”
- 10.10.2024|14:25Лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури стала південнокорейська письменниця Хан Канг
- 09.10.2024|18:3912 жовтня відбудеться наймасштабніший день «Вінграновський ART MARATHON»
- 08.10.2024|14:59У Києві відбудеться персональна виставка Анастасії Фалілеєвої, присвячена її фільму «Я померла в Ірпені»
- 08.10.2024|12:48Відкриття 72-ої “Книгарні “Є”: мережа презентує перший магазин у Стрию
- 08.10.2024|12:10«Нам бракує українських голосів в іспаномовному світі»: як Україна була представлена на книжковому ярмарку «Liber»
- 08.10.2024|12:07У Німеччині вийшла збірка есеїв українських інтелектуалів Die Zukunft, die wir uns wünschen (“Майбутнє, якого ми прагнемо”)
- 03.10.2024|15:52«Схима»: перший том вибраних творів Василя Махна вже вийшов друком
- 02.10.2024|10:43На Львівському форумі видавців представлять нову дитячу книжку Олександра Гавроша «Фортель і Мімі»
- 30.09.2024|11:12“Основи” перевидають легендарну серію ілюстрованої української класики, тепер — із реставрованими текстами