Наші кордони принципово спрямовані на те, аби принизити людину, позбавити її гідності, притиснути. А там, де є такий тиск, життя стає слизьким, крутиться і вивертається з-під пресу, демонструючи нам свої несподівані, цікаві й мальовничі прояви.

Дизель-поїзд N-N на своєму шляху перетинає українсько-російський кордон разів сім. На деяких ділянках митники його не перевіряють. А відтак, величезні жінки радо навантажують поїзд іще більшими за себе торбами з російським оселедцем, і їдуть на українську станцію. Тітки швидко скидуються, платять машиністу — і він одразу за лінією державного кордону в умовному місці пригальмовує. Там уже чекає мікроавтобус. Жінки починають дико метушитися, бігати, хапати торби й викидати їх у вікна. За вікном так само носяться їхні колеги-чоловіки та ловлять російську продукцію.

У движняку задіяний увесь вагон, крім мене і ще двох жінок. Саме вони і доводять картину до ідеалу. Це православна і єговістка — вони сперечаються про переваги релігій. Один з пунктів незгоди — роль Ісуса. Дискусія триває і наростає разом зі швидкістю скидання контрабанди за вікна. І ось кульмінація. Останні торби пішли на українську територію, поїзд рушив, а єговістка знаходить свій останній убивчий аргумент:

- Ви обращаєтеся до Бога через Ісуса Христа, як до начальника через секретаря!

Кордон — справжня безодня натхнення. Моторошна і виснажлива.