При чому, для загального спокою до списку із багатьма невідомими додаються кілька гідних імен, мовляв: а ви що, проти того, щоб ці люди були заслуженими.

Однак, інцидент, який трапився напередодні 20-ї річниці Незалежності, вийшов за всі рамки логіки і здорового глузду: найвищого звання Героя України поряд із всесвітньовідомим актором Богданом Ступкою Президент нагородив і свого улюбленого поета, колишнього сусіда по під´їзду, члена партії регіонів Бориса Білаша.  Того самого, який балотуючись у депутати, свою програму виклав у поетичній формі:

Если стану я нардепом,

 Обеспечу свой народ

 Салом, яйцами и хлебом.

 Пусть потешит свой живот.

 Пусть он ложкой ест сметану,

 Напихается икрой,

 Возражать ему не стану.

 Я - такой!

Що найсмішніше, депутатом він таки став, пройшовши за списками партії регіонів до найвищого законодавчого органу після того, як звільнилося місце омбудсмена Ніни Карпачової. Але збільшення на наших столах сала чи яєць щось ніхто не помітив. Так само, як і спроб когось із громадян масово їсти ложками сметану чи напихатися ікрою. Чи не додивилися?

Все це можна було б сприйняти як черговий стьоб від влади, якби не серйозні «якби». За законом, звання Героя дає право не платити за комунальні послуги, безкоштовний проїзд, а головне - кожен Герой має спеціальну надбавку до пенсії в розмірі 10 тисяч грн. Все це, звичайно ж, із бюджету, наповненого грошима, вирахуваними з наших зарплат та доходів.

Постає й інше питання, морального плану: як себе мають почувати в цій компанії Анатолій Паламаренко, Ніла Крюкова, інші справжні достойники, які також мають звання Героя України? Адже в аналах історії їх прирівняли до «письменника, поета» Бориса Білаша. Виправдовуватися, пояснювати, що вони не такі і свій орден чесно заслужили? Чи повернути його на знак протесту? Але - чому? І як тут не зрозуміти позицію Ліни Костенко, яка, за чутками, у 2005-му відмовилася від цього почесного звання.

А чекати, що якийсь суд в найближчому майбутньому забере від Бориса Білаша звання Героя не випадає - надто дрібна особа донецького «піїта». Це не Степан Бандера чи Роман Шухевич, на цьому політичних дивідендів не заробиш. Так, поговорять люди, посміються, та й піна вляжеться. А пільги та гроші залишаться. Зрештою, на все це і йде розрахунок.

А, може, справа в іншому? Той же Борис Білаш у своїй «передвиборній програмі» пообіцяв:

 Завалю печеньем, кексом,

 Хочешь торт, трюфели - на!

 Если надо, то и сексом

 Угощу его [народ] сполна.

От і пригощають нас по повній програмі, реалізовуючи, схоже, власні, а не наші сексуальні фантазії («Ну а как же без фантазий сексуальных? Да никак!» - цитата з того ж поетичного «шедьовра») і весь час пропонуючи нам розслабитися. Але сексуальна наруга - один із найстрашніших злочинів над людиною (не дарма, навіть у в´язниці насильників вважають за найнижчих істот). І, судячи з усього, люди починають серйозно замислюватися не лише над питанням «кто виноват?», але й над питанням «что делать?». І дуже хотілося б, щоб, розгрібаючи завали зруйнованого світу насилля, передивитися і ці списки «Героїв нашого часу». Щоб потім не було соромно перед нащадками.