Це книга автоперекладів українською мовою. Будучи давно знайомий із авторкою, я міг би спитати її особисто про найцікавіше: для чого це їй потрібно? Але одразу скажу, що питати не буду, - мені значно комфортніше залишатися сам на сам зі своїми дрібними ілюзіями. В той час як тисячі хохлів щодоби зрікаються основної ознаки ідентичности, росіянка (але людина культури) Світлана Заготова здійснює вибір на користь української мови. Так от, навряд чи у цьому конкретному випадку ходить про чергову кризу ідентичности. Хоча й зрозуміло, що своїй історичній батьківщині (С.Заготова народилася в Росії) поетка не потрібна. Але чи потрібна вона Україні?.. Сакраментальне питання. Незручне й делікатне питання, але що ж, як простіших питань наразі у мене немає. То для чого їй книга українських віршів обсягом у 112 сторінок? Віршів, власноруч і не без труднощів перекладених із рідної російської мови. Відтак, уже цілком українських віршів, виданих наприкінці 2011-го року. Для чого це все, коли, здавалося б, наспіли часи для демонстрації зовсім іншої ідентичности? Цікавий феномен, що ілюструє не конче лінґвістичний аспект проблеми, а можливо, й значно ґлобальніший і серйозніший, - аспект реальної нетлінної культури. Писати мовою, від якої відмовляються навіть її носії, довести, що неможливе можливе, - це вже зовсім у дусі Костецького. Саме він виринає в пам´яті, коли зіштовхуєшся з виявом подібного шляхетного безумства. Що я хотів сказати, згадавши про нинішній випадок С.Заготової? Власне, нічого я не хотів. А можливо, хотів довести, що донецькі бувають різними, як, зрештою, і львівські, київські, полтавські... Ті, хто вистоять серед такої зими, мають шанс залишитись людьми назавше. Бо, коли корова іде на бойню, то це тільки на перший погляд вона аж настільки байдужа до власної долі. Втім, надаю слово С.Заготовій, алеґорична притомність якої промовить ліпше за мене: «Корова йде на бойню. Корова обертається - шукає очима вегетаріанця. Знаходить. Плачуть. Горда прощальна сльоза падає в суху траву - і загоряється хлів. Вегетаріанець довго танцює навколо вогнища. Очі його стають величезними й сяючими, як дзеркала, у яких відбиваються сотні корів, що плачуть».