Re: цензії
- 15.09.2026|Вероніка Чекалюк, науковиця, кандидат наук із соціальних комунікаційСамозбереження як мистецтво жити: ментальне здоров’я, спілкування і філософія довголіття Шигеакі Хінохари
- 12.09.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун, лікарка-психіатриня, PhD, психотерапевтка, письменницяКоли казка знає про дитину більше, ніж вона вміє сказати словами
- 12.09.2026|Буквоїд«Донька землі»: роман про кріпачку, чий біль перетворюється на пісню
- 09.09.2026|Тетяна Качак, м. Івано-ФранківськРомани Дмитра Кешелі про вселенську і всеосяжну любов
- 07.09.2026|Анна-Віталія ПалійІгор Павлюк: Між стражданнями і добром
- 04.09.2026|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на ТернопілліДитяча душа дивиться на світ через казку
- 04.09.2026|Віктор ВербичВолинський контекст української художньої літератури для дітей
- 04.09.2026|Валентина Семеняк, письменницяЙдімо до свого виднокола, мріймо!
- 01.09.2026|Василь КузанВибір оптики
- 31.08.2026|Ігор ЗіньчукВідшукати втрачений сенс
Видавничі новинки
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
Авторська колонка
«Миттєвості літпроцесу», або Контури неприсутности
Декілька слів про стан українських літературних журналів
Нам інша путь. До штутґартських канав.
Ігор Костецький. «Попередня сповідь»
Стан сучасної української літературної періодики - понад критичний. Навіть уже не критичний. Він сиґналізує, що цей сеґмент культурницької ділянки вже є навіть не загроженим, - він активно вимирає, перебуваючи за межею природнього відновлення. Ігор Костецький, не маючи потрібних коштів і навіть жодних осяжних перспектив щодо видання вже підготовлених ним до друку перекладних книжок і альманаху «Хорс», у далекому та голодному 1950-му році писав: «... справжню літературу (не аґітаційну, не виховну, не дитячу і т. д.) не підтримає взагалі ніяке сучасне суспільство - ані комуністичне, ані націоналістичне, ані те, невизначене ближче, що його називають демократичним». Запам´ятаймо слова людини, яка дуже добре розумілася на предметі розмови.
По суті, з літературних журналів на сьогодні існують, більш-менш твердо стоячи на ногах, лише два-три - «Слово і Час», «Кур´єр Кривбасу», «Всесвіт». До них можна і варто додати ще дві ґазети - «Літературну Україну» та «Українську літературну ґазету». Я знаю, що десь із великими труднощами виходять іще «Дзвін», «Київ», «Золота пектораль», «Критика», можливо, ще якісь видання (на кшталт журналів «Дніпро» або «Перевал»), але вони, об´єктивно беручи, не відіграють жодної помітної ролі в сучасному літературному процесі. Тарас Федюк обіцяв неодмінно реанімувати «Сучасність», втрачену нами вже тут, в Україні, та ще й напередодні п´ятдесятирічного ювілею цього авторитетного видання, надрукуватись у якому було за щастя навіть живим клясикам. Але, як відомо, реанімація виявилась проблематичною. Все це доволі печально. Мені здається, що сьогоднішня відсутність у журнальній ніші не лише інвесторів (як мало би бути), але навіть і традиційних для України симпатиків-жертводавців, - ставить питання виживання літературної періодики на крайню межу неповернення, припираючи, власне, до стінки. Після цього можливий хіба що розстріл і заупокійний молебень. Можливо, - ще вдячна пам´ять. Але у помилуванні щонайменшого сенсу все ‘дно немає. Спробую коротко пояснити, чому.
По-перше, впродовж останніх десяти років радикально змінилася структура комунікативно-мистецьких відносин. Зрештою, багато хто з користувачів Інтернету, напевно, мовить сакраментально, що залюбки погортав би і паперові видання, особливо ж, видані на крейдяному папері та добре й зі смаком проілюстровані. Але в цьому не буде повної правди. Інтернет реально та беззастережно витісняє й робить неактуальними всі інші носії інформації, зокрема, й журнали. Можна при цьому зауважити, мовляв, художня література, експресивне мистецьке мовлення, - це не зовсім інформація. Все правильно. Але, знову із цим біда, бо жодних додаткових експресивних джерел сучасній людині уже не треба; їй достатньо й коротких інформаційних шокових ін´єкцій отриманих у Мережі; плакати над долею Катерини немає часу, потрібно заробляти гроші, а після того - ще більше грошей, - і жодних зупинок на цьому шляху не передбачено, окрім, хіба що, зовсім останньої, - десь у районі цвинтаря.
Озвучена вище причина, що призвела, по суті, до зникнення журналів і альманахів (або посприяла їх переходу у віртуальний простір, хоча це трапляється не так часто та й щонайменшого успіху не ґарантує), мені представляється найвагомішою. Хоча, звісно, є і деякі інші. Основною посеред інших я би ризикнув назвати відсутність фаховости. А це, своєю чергою, сприяє розвитку безпрецедентного кумівства у редакціях (це стосується й більшости електронних порталів, особливо тих, де існують хоча б незначні гонорари); виявляє нездатність створити міцну команду однодумців і постійних авторів (що спостерігається останнім часом і в журналі «Всесвіт») і, у підсумку, призводить до остаточної втрати передплатників і потенційних читачів.
Але, зрештою, років двадцять тому навіть неякісні видання, зліплені абияк, знаходили численних своїх прихильників. Тож, чому сьогодні все аж настільки печально? Думаю, в цей же період (останні десять-дванадцять років) перманентно та катастрофічно звужується україномовна авдиторія. Вона просто зникає або розчиняється. Українці вчать іноземні мови, ґрунтовно забуваючи про свою. Своя не годує. А інших стимулів ліберальне суспільство не пропонує. Та й чого слід було чекати у ситуації, коли сотні тисяч україномовних виїхали на принизливу працю в Европу? Проблема, знов-таки, не в тому, що вони виїхали, а в тому, що відтоді їм явно не до читання. Зокрема, й українських літературно-художніх журналів. Максимум, на що вони здатні, - це «лайкнути» якусь інформацію у Мережі або проголосувати за представника від України на Евробаченні. Все, на цьому, нарешті, крапка. У принципі, ця проблема є ще ґлобальніша: українство (не лише літературно-мистецьке) весь час утрачає ґрунт під ногами, - наше не витримує конкуренції у найпростіших царинах конкурування. І, за законами жорстокого ринку (якому, як відомо, не до сантиментів), щезає, - буквально на наших із вами очах. І на це вже немає ради. І тут уже можна повернутися до думки Ігоря Костецького, - хоч із першого абзацу сього тексту, а хоч і до більш песимістичної його ж таки думки, винесеної мною в мотто. Це вже, шановні, як кому до вподоби, та, залежно від сходинки зневіри, на якій ви сьогодні перебуваєте.
Коментарі
Останні події
- 15.09.2026|12:37«Крилатий Лев» вручив нагороди
- 12.09.2026|15:01Україна на Frankfurter Buchmesse 2026: 44 видавництва, спецпроєкти та візуальний стиль за мотивами Василя Кричевського
- 11.09.2026|19:50Боріс Джонсон презентував український переклад своїх мемуарів на BookForum у Львові
- 11.09.2026|19:41«Теплі казки Доброго лісу»: вийшла нова книга про добро
- 11.09.2026|09:28Дебютний роман французького актора Жана Рено вийшов українською
- 09.09.2026|20:36«Лікарня Святого Пантелеймона»: Артур Дронь анонсував вихід фінальної частини воєнної трилогії
- 09.09.2026|20:25Андрій Содомора та Олена Стяжкіна – лауреати Премії імені Василя Стуса-2026
- 09.09.2026|08:549 вересня у Києві відбудеться церемонія вручення Премії імені Василя Стуса
- 08.09.2026|20:30Книги, готелі, опера та гастрономія формують імідж України
- 07.09.2026|19:59На Волині відбудеться ХХІ Міжнародний літературно-мистецький фестиваль "Лісова пісня"
