
Re: цензії
- 28.04.2025|Ігор ЗіньчукЗаборонене кохання
- 24.04.2025|Вероніка Чекалюк, науковець, кандидат наук із соціальних комунікацій«До співу пташок» Олега Кришталя як наука одкровення
- 21.04.2025|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мовиДжерела мови російського тоталітаризму
- 18.04.2025|Ігор ЗіньчукРоман про бібліотеку, як джерело знань
- 18.04.2025|Валентина Семеняк, письменницяЗа кожним рядком – безмежний світ думок і почуттів
- 12.04.2025|Андрій СодомораІ ритмів суголосся, й ран...
- 06.04.2025|Валентина СеменякЧитаю «Фрактали» і… приміряю до себе
- 05.04.2025|Світлана Бреславська, Івано-Франківськ«Ненаситність» Віткація
- 30.03.2025|Ігор ЧорнийЛікарі й шарлатани
- 26.03.2025|Віталій КвіткаПісня завдовжки у чотири сотні сторінок
Видавничі новинки
- Петро Панч. «Голубі ешелони»Проза | Буквоїд
- Олександр Клименко. "Метапрозорість"Книги | Буквоїд
- Семенова Юлія. "Well Done"Книги | Буквоїд
- Микола Мартинюк. «Розбишацькі рими»Дитяча книга | Буквоїд
- Ніна Горик. «Дорога честі»Книги | Буквоїд
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка». 7+Дитяча книга | Буквоїд
- Мистецтво творення іміджу.Книги | Дарина Грабова
- Еліна Заржицька. «Читанка-ЧОМУчка»Дитяча книга | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Торф»Книги | Буквоїд
- Вийшла антологія української художньої прози «Наша Перша світова»Книги | Іванка Когутич
Авторська колонка
«Миттєвості літпроцесу», або Контури неприсутности
Декілька слів про стан українських літературних журналів
Нам інша путь. До штутґартських канав.
Ігор Костецький. «Попередня сповідь»
Стан сучасної української літературної періодики - понад критичний. Навіть уже не критичний. Він сиґналізує, що цей сеґмент культурницької ділянки вже є навіть не загроженим, - він активно вимирає, перебуваючи за межею природнього відновлення. Ігор Костецький, не маючи потрібних коштів і навіть жодних осяжних перспектив щодо видання вже підготовлених ним до друку перекладних книжок і альманаху «Хорс», у далекому та голодному 1950-му році писав: «... справжню літературу (не аґітаційну, не виховну, не дитячу і т. д.) не підтримає взагалі ніяке сучасне суспільство - ані комуністичне, ані націоналістичне, ані те, невизначене ближче, що його називають демократичним». Запам´ятаймо слова людини, яка дуже добре розумілася на предметі розмови.
По суті, з літературних журналів на сьогодні існують, більш-менш твердо стоячи на ногах, лише два-три - «Слово і Час», «Кур´єр Кривбасу», «Всесвіт». До них можна і варто додати ще дві ґазети - «Літературну Україну» та «Українську літературну ґазету». Я знаю, що десь із великими труднощами виходять іще «Дзвін», «Київ», «Золота пектораль», «Критика», можливо, ще якісь видання (на кшталт журналів «Дніпро» або «Перевал»), але вони, об´єктивно беручи, не відіграють жодної помітної ролі в сучасному літературному процесі. Тарас Федюк обіцяв неодмінно реанімувати «Сучасність», втрачену нами вже тут, в Україні, та ще й напередодні п´ятдесятирічного ювілею цього авторитетного видання, надрукуватись у якому було за щастя навіть живим клясикам. Але, як відомо, реанімація виявилась проблематичною. Все це доволі печально. Мені здається, що сьогоднішня відсутність у журнальній ніші не лише інвесторів (як мало би бути), але навіть і традиційних для України симпатиків-жертводавців, - ставить питання виживання літературної періодики на крайню межу неповернення, припираючи, власне, до стінки. Після цього можливий хіба що розстріл і заупокійний молебень. Можливо, - ще вдячна пам´ять. Але у помилуванні щонайменшого сенсу все ‘дно немає. Спробую коротко пояснити, чому.
По-перше, впродовж останніх десяти років радикально змінилася структура комунікативно-мистецьких відносин. Зрештою, багато хто з користувачів Інтернету, напевно, мовить сакраментально, що залюбки погортав би і паперові видання, особливо ж, видані на крейдяному папері та добре й зі смаком проілюстровані. Але в цьому не буде повної правди. Інтернет реально та беззастережно витісняє й робить неактуальними всі інші носії інформації, зокрема, й журнали. Можна при цьому зауважити, мовляв, художня література, експресивне мистецьке мовлення, - це не зовсім інформація. Все правильно. Але, знову із цим біда, бо жодних додаткових експресивних джерел сучасній людині уже не треба; їй достатньо й коротких інформаційних шокових ін´єкцій отриманих у Мережі; плакати над долею Катерини немає часу, потрібно заробляти гроші, а після того - ще більше грошей, - і жодних зупинок на цьому шляху не передбачено, окрім, хіба що, зовсім останньої, - десь у районі цвинтаря.
Озвучена вище причина, що призвела, по суті, до зникнення журналів і альманахів (або посприяла їх переходу у віртуальний простір, хоча це трапляється не так часто та й щонайменшого успіху не ґарантує), мені представляється найвагомішою. Хоча, звісно, є і деякі інші. Основною посеред інших я би ризикнув назвати відсутність фаховости. А це, своєю чергою, сприяє розвитку безпрецедентного кумівства у редакціях (це стосується й більшости електронних порталів, особливо тих, де існують хоча б незначні гонорари); виявляє нездатність створити міцну команду однодумців і постійних авторів (що спостерігається останнім часом і в журналі «Всесвіт») і, у підсумку, призводить до остаточної втрати передплатників і потенційних читачів.
Але, зрештою, років двадцять тому навіть неякісні видання, зліплені абияк, знаходили численних своїх прихильників. Тож, чому сьогодні все аж настільки печально? Думаю, в цей же період (останні десять-дванадцять років) перманентно та катастрофічно звужується україномовна авдиторія. Вона просто зникає або розчиняється. Українці вчать іноземні мови, ґрунтовно забуваючи про свою. Своя не годує. А інших стимулів ліберальне суспільство не пропонує. Та й чого слід було чекати у ситуації, коли сотні тисяч україномовних виїхали на принизливу працю в Европу? Проблема, знов-таки, не в тому, що вони виїхали, а в тому, що відтоді їм явно не до читання. Зокрема, й українських літературно-художніх журналів. Максимум, на що вони здатні, - це «лайкнути» якусь інформацію у Мережі або проголосувати за представника від України на Евробаченні. Все, на цьому, нарешті, крапка. У принципі, ця проблема є ще ґлобальніша: українство (не лише літературно-мистецьке) весь час утрачає ґрунт під ногами, - наше не витримує конкуренції у найпростіших царинах конкурування. І, за законами жорстокого ринку (якому, як відомо, не до сантиментів), щезає, - буквально на наших із вами очах. І на це вже немає ради. І тут уже можна повернутися до думки Ігоря Костецького, - хоч із першого абзацу сього тексту, а хоч і до більш песимістичної його ж таки думки, винесеної мною в мотто. Це вже, шановні, як кому до вподоби, та, залежно від сходинки зневіри, на якій ви сьогодні перебуваєте.
Коментарі
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата