Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника

Кримінальне чтиво

Сімнадцять миттєвостей податківця

Георгій Вісник (Сергій Бортников). Спадкоємець імперії. – К.:, ДП ІВЦ ДПА України, 2009. – 238 с.

Жанр: роман з детективом 

Представляючи другу книжку з безперспективної серії про пригоди цілого генерала української податкової міліції Валентина Житича, тішу себе думкою, що через кілька років хороший український письменник Сергій Бортников буде готувати в рідному Луцьку ювілейне зібрання своїх творів. І міцний детективний роман «Спадкоємець імперії» буде спеціально для цього видання переписаний, старанно відредагований та підписний власним прізвищем. І не буде в ньому ніякого генерала-податківця. Та й соціальний статус інших «гарних хлопців» поміняється.

Бо, нагадаю, серія детективних романів про подвиги української податкової міліції – спеціальний проект ДПА України. Представляючи серію місяць тому, автори проекту бідкалися: все, мовляв, добре, одне погано – не вдалося поки що уніфікувати тексти, написані на одну тему різними письменниками, під один єдиний стиль. Насправді тут маємо класичну палицю з двома кінцями. На одному кінці – прикра обставина, що українських авторів кримінального чтива в Україні мало знають. Тому читачі «податкових детективів» не розрізнять одного «Георгія Вісника» від іншого. На іншому кінці – добра обставина, що в кожного з українських письменників, які на замовлення ДПА заховалися під псевдонімом Георгій Вісник, є все ж таки своє коло читачів. Наприклад, стиль Бортникова я впізнав відразу.

А раз так, то і читатиму я не твір неіснуючого автора, а міцно збитий детектив відомого на Волині письменника і журналіста. Який, до всього іншого, прорвався до престижного російського видавництва «Ексмо», де в серії «Чорная кошка» побачив світ його роман «Перша ходка». Книжка, коли чесно, широко не прозвучала, стала елементом валу російської кримінального чтива, але приймемо вихід на іноземний ринок як позитивний факт письменницької біографії Бортникова. Шанувальники новітнього українського «палп фікшну» знають попередні романи цього письменника – «Чистильник»,  «Чистильник-2» та «Карателі». Загалом Бортников любить обраний жанр і цього не соромиться.

Взагалі-то світоглядно письменник лишається в «бандитських 90-х», і я його розумію – писати про бандитські розборки з пострілами, продажних ментів і сутички спецслужб на пострадянському просторі набагато цікавіше, ніж про рейдерські захоплення та інші афери, які позбавлені видовищних ефектів. Тим помітніше в «Спадкоємці імперії», як на Бортникова тиснуте той периметр, котрим він змушений себе обмежити. Слідство веде навіть не капітан, а генерал, і то - не ветеран карного розшуку, посічений бандитськими кулями і порізаний ножами, а борець із злісними неплатниками податків.

Проте майстерність письменника проявляється у можливості викрутити навіть глухі ситуації. Тому за генералом Житичем вже на початку історії починає стежити невідомо чия «наружка». Потім його молодий колега, проводячи приватне розслідування на прохання дружини, уявляє себе Штірліцем, бездарно проникає в групу шахраїв і бездарно провалюється, після чого його так само бездарно вбивають. Після чого пошук убивць стає для генерала особистою помстою, і тепер уже він сам грається у штірліца, починаючи працювати «під прикриттям». Нарешті, фінальна розв’язка – реверанс у бік класичних зразків літературного детективу: Житича, який вдає з себе реконструктора історичних подій, вороги намагаються нагодувати отруєним валідолом. А коли він дивом уникнув пастки і зловив ворогів, то виявляється – отруїти його хотіли зовсім не вони…

Розуміючи, що такий обов’язковий персонаж, як генерал-податківець, у цій історії явно зайвий, проте без нього все ж таки ніяк, Бортников намагається бодай олюднити його. І якщо у попередньому детективі циклу, романі Ростислава Мусієнка «Стація безодні», генерал правильний, консервативний і навіть не п’є, то в «Спадкоємці імперії» перед нами постає не «гєнєрал тіповой», а мужчина віком за 40, який любить рок-н-рол, не проти випити та й в спілкуванні з колегами та оточуючими не такий уже поважний консерватор.

Якщо відкинути той факт, що письменник працював на задану тему, то загалом новий детектив Сергія Бортникові читається легко. Сьогодні, коли письменники, що претендують на лідерство в літературі, наввипередки хваляться нечитабельністю, це дуже важливо.

Оцінка            ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

 



Додаткові матеріали

Метеоризм як різновид детективу
Україншька авантура
Позичена формула
Податківець – не мент
Озброєний і небезпечний стоматолог
Смішні таємниці
Страшно соціально
Смертельні ігрища покійників
Мозок у цейтноті
Політичні імпотенти тернопільського розливу
Привид бродить по музею
Вбити за «Молодість»
Слюсар любить білі колготки
Статеві збочення українського політикуму
Італійська народна казка
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери