Літературний дайджест

Джоди Пиколт, «Девятнадцать минут». Видавництво «Клуб семейного досуга»

Що може змусити звичайного сімнадцятирічного підлітка взяти до рук зброю і перестріляти своїх однолітків? Чому вже з дитинства люди намагаються вдавати із себе когось іншого? Якими одиницями вимірюється щастя?

На ці різні, але взаємопов’язані питання намагається відповісти американська письменниця Джоді Піколт. Автор п’ятнадцяти бестселерів (не знайомих, на жаль, українському читачеві) у новому романі «Девятнадцать минут» говорить про проблеми сучасного суспільства, сім’ї і молодого покоління.

Поштовхом до написання книжки стали відомі всьому світу трагічні події: стрілянина в американській школі, яку влаштував нічим не примітний учень. Як відомо, подібні трагедії сталися й після цього, і не тільки в Сполучених Штатах.

Фабула роману «Девятнадцать минут» розгортається в маленькому містечку Стетфорд штату Нью-Гемпшир у США. Там у звичайній школі навчається Пітер Хьютон — жертва знущань, класичний приклад «невдахи» в окулярах. Котрий, як це часто буває, закоханий в успішну дівчину з «крутої» компанії. Він тихо ненавидить тих, хто вважається кращим за нього. А одного дня жертва перетворюється на холоднокровного вбивцю…

Автор пропонує читачеві зрозуміти — чому, оцінюючи ситуацію з погляду судді і водночас матері постраждалої дитини, адвоката і прокурора, детектива і жертви, батьків убивці і батьків убитих. Проте коли не просто бачиш жахливий вчинок, а хочеш зрозуміти, як людина змогла його скоїти, зробити остаточний висновок надзвичайно складно. «Як таке могло трапитися тут?» — запитують герої твору. Ніхто з них не хоче вірити у близькість поганого, навіть коли воно вже трапилося.

Один із персонажів — батько Пітера — намагається вивести наукову формулу щастя. І це йому ніби вдається. Доки його син не стане чудовиськом зі слізьми на очах… Виявляється, людина не може почуватися щасливою, коли весь світ навколо неї зупиняється.

Народження і смерть, любов, здатна пробачити злочинця, і ненависть, що виростає на родючому ґрунті дитячих образ: ці протилежності, властиві людській природі, письменниця описує майстерно. Змушує пережити прочитане. А сюжетні лінії роману перетинаються, утворюючи заплутаний клубок подій, емоцій і думок під назвою життя.

«Можливо, погані речі відбуваються тому, що тільки так ми можемо пам’ятати, як має виглядати добро», — підсумовує Джоді Піколт.

Книжка не містить хепі-енду для жодного з її героїв. Мало того, кінець гірший, ніж очікує читач. Тому що занадто реальний, як для літературного твору.

Аревік Петросян



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери