Днями в книгарні «Є» експерти книжкового рейтингу «ЛітАкцент року 2009» підбили підсумки і вручили переможцям дипломи, грошові премії і «бульку». Нагадаємо, що цей рейтинг існує два роки і є єдиним, хто присуджує премію за найгірший літературний твір — «Золота булька». Дві інші, «хороші», номінації — «Художня література» і «Літературознавство».

У книгарню «Є», епіцентр книжкового життя Києва, на вручення набилося безліч народу: письменники, журналісти, критики, видавці, — і в кулуарах вдалося дізнатися про головне «прокляте» питання української інтелігенції, яке гостро стоїть на порядку денному, — як прочитати новий 800–сторінковий роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів». Прочитати треба, інакше що ти за інтелігент, але щоб підступитися до грубого тому — треба набратися мужності. Проте Володимир Панченко і «золоті» від фарби з балончиків міми оголошували літературні орієнтири. В номінації «Художня література» було троє фіналістів — Тарас Федюк із книжкою поезій «Горище», Людмила Таран із психологічним романом «Дзеркало єдинорога» і дитячий письменник Володимир Рутківський із романом «Джури–характерники», переміг «А–Ба–Ба–Га–Ла–Ма–Гівський» автор Володимир Рутківський. Причому, як сказав письменник, він написав роман «Джури козака Швайки»» і не збирався продукувати сиквели, аж поки відомий своїми наполегливими пропозиціями, від яких неможливо відмовитися, Іван Малкович не умовив написати його «Джур–2» і фактично спровокував появу найкращого українського роману–2009 за версією «Літакценту». Тепер одеський автор, до якого слава прийшла на восьмому десятку, дописує третій роман про джур — «Джури і підводний човен».

У номінації «Літературознавство» теж було три фіналісти — «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою» Євгена і Оксани Нахліків, «Іван Франко і Василь Стефаник: взаємини на тлі доби» Романа Піхманця і «Оксюморон» Володимира Моренця, але зрештою залишилось два. Бо працю професора Моренця експерти прочитали в сигнальних примірниках, а тиражу книжки ще немає. Відтак було вирішено перекинути цей науковий том на наступний рік. Перемогла розвідка Романа Піхманця про взаємини Франка і Стефаника, в якій, за словами експерта Віктора Неборака, «автор не робив стереотипних реверансів у бік класиків. Ця книга відверта, фактологічна і до певної міри актуальна,бо у 1898 році Стефаник був «довіреною особою» Франка по Галичині, коли той балотувався в Австрійський парламент».

Натомість у битві за титул найгіршої книжки несподівано зійшлися найскандальніша книжка минулого року, заборонена Національною комісією з питань моралі, — «Жінка його мрії» Олеся Ульяненка і комерційно успішний роман Люко Дашвар «Рай. Центр». Коли міми прокололи гігантську золотисту кулю, на листочку, який з неї випав, було написано «Люко Дашвар». Письменниця Євгенія Кононенко не вважає таку премію трагедією: «Я не думаю, що хтось травмований негативом, ця письменниця добре стоїть на ногах. Мені, якщо чесно, її тексти не дуже, я починала і не дочитала». Президент Форуму видавців Олександра Коваль каже: «Я за те, щоб була нормальна літературна критика і аргументоване обговорення на сторінках українських видань. Я не думаю, що в тій ситуації, в якій перебуває сучасна українська література, треба роздавати «Золоті бульки» і давати різкі негативні оцінки. Тому що і так багато хто з нашого оточення переконаний, що вся українська література — це суцільна булька, і тут вони отримують із наших уст якесь цьому підтвердження. У нас має бути більше премій і конкурсів, і вони мають бути більш спеціалізованими, і тоді б книжка Люко Дашвар потрапила у мас–літературу, поп–літературу чи в жіночу і змагалася з собі подібними. Тому що важко поставити поруч Люко Дашвар чи Ульяненка з Оксаною Забужко чи Ліною Костенко, а в якомусь конкурсі вони можуть опинитися поряд».

Валентина Клименко