Re: цензії

28.04.2026|Аркадій Гендлер, Ужгород
Для поціновувачів полікультурного минулого України
27.04.2026|Валентина Семеняк, письменниця
Світлі і добрі тексти ― саме їх потребує малеча
25.04.2026|Галина Новосад, книжкова оглядачка, блогерка, волонтерка
«Містеріум»: простір позачасся і прихованих зв’язків
Магія дитинства, або Початок великої дороги
23.04.2026|Віра Марущак, письменниця, голова Миколаївської обласної організації НСПУ
Римована магія буденності: Літературна подорож сторінками книги Надії Бойко «Сорока на уроках»
23.04.2026|Ігор Зіньчук
Пізнати глибше, щоб відновити цілісність
16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, Львів
Дух щемливого чекання
16.04.2026|Олексій Стельмах
Майбутнє приходить зненацька
15.04.2026|Михайло Жайворон
«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель України
Мандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка

Літературний дайджест

18.12.2013|20:29|Папмамбук

Книжные хвори

Осенью болеют многие, причем не только реальные люди, но и литературные герои.

Наше сегодняшнее чтение ‒ «Мышь Гликерия. Цветные и полосатые дни» Дины Сабитовой. Глава, с которой мы начинаем, открывается констатацией: «Мышь Гликерия совсем не любила болеть». А как к этому делу относятся мои слушатели? В библиотеке, как всегда, разновозрастная компания. Те, кто постарше, воспринимают «больничные» как возможность отдохнуть от школы, дорваться до чего-то, недоступного в обычной жизни («Схожу в магазин, куплю кока-колу!»). Дошколята слушают это в ужасе: «Во время болезни нельзя гулять! Не люблю болеть!» Старшие соглашаются: «Плохо себя чувствуешь... И друзьям нельзя в гости, чтоб не заразиться. Скучно…» Самое время вернуться к героине истории.

Хотя во время болезни ее и навещают друзья и знакомые, все равно рано или поздно «закрывается за ними дверь, и Гликерия снова одна. Неинтересно болеть». Дети сочувственно кивают.

Но дальше тема болезней в тексте разворачивается в неожиданную сторону. Кажется, никому из ребят до этого не приходило в голову любоваться лекарствами, хотя пузырящиеся белые таблетины тоже не оставляют их равнодушными (одобрительный ропот: да-да, знаем такие!). Но ложечки к сиропам в исполнении иллюстратора книги явно всех привлекают и завораживают. Пока я показываю разворот, девчонки начинают шушукаться, какая из нарисованных ложечек милее («Я бы такую хотела, крайнюю: желтенькую с узорами!»). У меня тоже припасены цветные ложечки – мерные, кулинарные (но в данном случае это не важно). Дети непроизвольно к ним тянутся, но я не даю: для героини это была бы ценная коллекция, а для меня – необходимый реквизит. В общем, историю слушают с уважительным интересом, но немного настороженно: ну аптека, ну ложечки – дальше-то что?

ложки

А дальше вот что: после похода в черничник (дети знают это слово: «Это где черники много») у Гликерии случается «ужасно серьезная болезнь» – посинявка: «И пятки синие, и ладошки синие, и язык – Гликерия специально к зеркалу сбегала проверить – тоже синий-пресиний. И кончик хвоста, который всю жизнь был розовый, – тоже какой-то стал синеватый». Комичность ситуации нарастает; слушатели сначала робко, а потом все громче начинают хихикать. Кто-то из старших не выдерживает наивности доверчивых аптекарей, которые «как Гликерину посинявку увидели, так и обомлели», и говорит, обращаясь то ли к ним, то ли к соседям: «Это же у нее просто от черники!» И все равно ребята радуются привалившему Гликерии «болезненному» счастью в виде целого ящика цветных ложечек (увидев «стр-р-рашную посинявку», аптекари от неожиданности уронили коробку с сиропами, и все пузырьки разбились).

Но потом дети хмурятся: они обратили внимание на иллюстрации и просят показать еще раз. Всматриваются, спрашивают: «А почему коробку несет заяц? А это кто, в аптеке, – собака?» Тщательно прорисованный мир героев книги, антропоморфных животных разных видов, притягивает взгляд и завораживает. Неслучайно на обложке указано два имени: «Написала Дина Сабитова, нарисовала Алика Калайда» – даже не зная этого, читатели оценили роль художника-соавтора.

Иллюстрации Алики Калайды к книге Дины Сабитовой «Мышь Гликерия. Цветные и полосатые дни»

В завершение занятия мы мастерим оригами-мышек, которые смешно раскрывают рты, как и говорящая Гликерия. То у одной, то у другой бумажной мышки возникают синие пятнышки – та самая посинявка, о которой мы только что читали.

Болеть-то, может, и неинтересно. Но читать об этом все-таки очень увлекательно!

Мария Климова



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

28.04.2026|10:53
«Вавилон. Точка перетину»: в Києві відкриється фотовиставка акторів та військових Антона Прасоленка і Ярослава Савченка
28.04.2026|10:46
1-3 травня у Львові відбудеться ювілейний Ukrainian Wine Festival
28.04.2026|10:43
У Львові відбудеться благодійний вечір Артура Дроня
23.04.2026|09:27
Французький джаз в «Книгарня «Є»
22.04.2026|09:51
Стали відомі імена лавреатів Літературної премії імені Ірини Вільде 2026 року
22.04.2026|07:08
«Архіпедагогіка»: у Києві презентують дослідження про фундаментальні коди західної освіти
17.04.2026|09:16
Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
15.04.2026|18:40
Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
15.04.2026|18:25
В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
11.04.2026|09:11
Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії


Партнери