Re: цензії

…І знову казка
23.01.2026|Ніна Бернадська
Художніми стежками роману Ярослава Ороса «Тесла покохав Чорногору»
20.01.2026|Ігор Чорний
Чисті і нечисті
18.01.2026|Ігор Зіньчук
Перевірка на людяність
16.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зола натщесерце
16.01.2026|В´ячеслав Прилюк, кандидат економічних наук, доцент
Фудкомунікація - м’яка сила впливу
12.01.2026|Віктор Вербич
«Ніщо не знищить нас повік», або Візія Олеся Лупія
Витоки і сенси «Франкенштейна»
11.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Доброволець смерті
08.01.2026|Оксана Дяків, письменниця
Поетичне дерево Олександра Козинця: збірка «Усі вже знають»

Літературний дайджест

22.04.2014|10:55|ТСН.ua

Юрій Андрухович. Протитанкове

Це все вже ніби й втрачає сенс – із кожною наступною новиною про чергову захоплену на Сході будівлю і встановлення ненависного ворожого триколору над нею.

Це все вже ніби й втрачає сенс – із кожною наступною новиною про чергову захоплену на Сході будівлю і встановлення ненависного ворожого триколору над нею.

Проте все одно хочеться дякувати, бо є кому. Наприклад, Кірі Муратовій або Лії Ахеджаковій. Складати вголос належну шану їхній мужності та мудрості. За те, що не мовчать, за те, що кажуть.

Хоча ні – вдячність не втрачає й ніколи не втратить сенсу. Я щасливий, що не помилявся. Що мені завжди подобалися фільми пані Муратової, а пані Лія навіть у радянські безпросвітні часи завжди викликала моє захоплення своїми бездоганно переконливими акторськими роботами.

А ще хочеться дякувати Алексєю Кортнєву та "Несчастному случаю", на концерти якого я кілька разів ходив у свої московські часи до Театру МГУ – і, як тепер розумію, цілком недаремно. Від їхньої пісні "Аркадій" у мене досі мурашки по спині та клубок у горлі. "Я офигеваю, мама", – повторює Алексєй рефреном у недавній пісні про навіщось розв´язану "братню війну". Всі ми офігіваємо, якщо чесно.

Поважати Україну, її суверенний вибір закликають і деякі інші відомі росіяни, і всім їм хочеться подякувати: Андреєві Макаревичу (я, щиро кажучи, від нього вже не чекав – тим більший респект) або Константинові Ремчукову.

Зрештою, йдеться ж не тільки про відомих росіян. Бо "невідомі" ж так само цінні. Серед них студент Іван з Воронежа, який прийшов на мою лекцію в Берліні з демонстративно пов´язаною синьо-жовтою стрічкою. За яку тепер і в Берліні можуть побити: російського духу в німецькій столиці нині все більшає.

Так от. Я з болем та щемом спостерігаю за ними, за цими відважними росіянами, які не бояться нас підтримувати, й дякую їм за кожне добре слово на наш захист. Мені тут-таки хочеться захищати їх – їх же зацькують, закошмарять. Їх же так мало. Погоджуюся, в цьому є щось абсолютно підліткове, дитяче – дякувати закожен сміливий душевний порух, дякувати за прояв людського в людині. Дякувати за виконання елементарних душевних обов´язків.

Дякувати улюбленим колумністам – Льву Семеновичу Рубінштейнові, наприклад, – за блискуче сформульовані думки й геніальні колонки. Або, звичайно ж, Валерії Іллівні Новодворській – і всі ми знаємо за що.

Для всього іншого світу Україна тепер – як маленька сирота, вагітна нерозгаданим майбутнім. Вона потребує, щоб її в жодному разі не кинули. Бо лише так вона виживе – якщо її підтримають. Тому я й далі не втомлюватимусь усім дякувати. Мешканцям міста Ляйпциґа, що прикрасили синьо-жовтим банером леґендарну Ніколаікірхе в самому серці історичного міста. Ребецці Гармс, яка віддає всі свої сили, терпіння й розум нашому спільному майбутньому. Славоєві Жижеку, який знайшов саму суть – сьогодні вже не запитуймо, чи Україна гідна стати частиною Євросоюзу, а запитуймо, чи Євросоюз гідний України.

А ще – дякувати Пітерові Ґебріелу, Торі Амос та Маркові Ріботу. Який, до речі, на запитання, чи не боїться він концертувати в Україні, відповів, що навпаки – треба їздити й підтримувати цих мужніх людей.

Арнольдові Шварценеґґеру, Джорджеві Клуні.

Спасибі, пані й панове, брати і сестри, спасибі. Ваші щиросерді слова і вчинки дуже важливі тепер. Приїжджайте до нас, не бійтеся. Бо нам тепер чи не найважливіше, щоб нас любили й не боялись. Бо якщо на те пішло – ми сьогодні сильно травмована і виснажена країна, яка хоче жити у злагоді й мирі. Нам просто треба дати спокій, не роз´ятрювати до мозку кісток, не знімати останню сорочку.

Але, може, тепер це вже й втратило сенс – дякувати всім, хто співчуває й підтримує? Росія суне на нас, як танк, і радіти тому, що хтось може вважати це злочином – все одно що покласти під танкові гусениці найніжніші весняні квіти. Це надто хистка інсталяція. А слова підтримки, навіть найзворушливіші, -- не найпевніший захист проти танку. Бо що б, здавалося, слова? Слова, слова, слова. Танк від них не зупиниться, він просто валить, чавлячи все на своєму шляху. Як його зупинити?

На це є тільки один спосіб – не боятися бою й чинити опір. Як отой кримський підліток, що не побоявся відстоювати своє право розмовляти на людях рідною мовою. Малий, з тебе виросте справжній чоловік. Зрештою, ти вже ним став, ти не боїшся.
 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

25.01.2026|08:12
«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Красне письменство»
24.01.2026|08:44
«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»
23.01.2026|18:01
Розпочався прийом заявок на фестиваль-воркшоп для авторів-початківців “Прописи”
23.01.2026|07:07
«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
22.01.2026|07:19
«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
21.01.2026|08:09
«Книжка року’2025»: Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
20.01.2026|11:32
Пішов із життя Владислав Кириченко — людина, що творила «Наш Формат» та інтелектуальну Україну
20.01.2026|10:30
Шкільних бібліотекарів запрошують до участі в новій номінації освітньої премії
20.01.2026|10:23
Виставу за «Озерним вітром» Юрка Покальчука вперше поставлять на великій сцені
20.01.2026|10:18
У Луцьку запрошують на літературний гастровечір про фантастичну українську кухню


Партнери