У Київському будинку вчителя, де колись засідав перший національний уряд України — Центральна Рада — людно та гомінливо. На кріслах розкладені номери журналу про сучасну культуру «ШО», який організовує цей фестиваль вже дев’ятий рік поспіль. Гості беруть до рук журнали в твердій обкладинці, які так нагадують книжки, та сідають. Вільних місць залишається дуже мало.

Серед учасників у залі помічаємо письменників — українські, російські, грузинські, польські, білоруські. Сергій Жадан сидить у першому ряду поряд з поеткою Катериною Бабкіною, білоруський поет Андрей Хаданович  — на перилах. У залі поети перемовляються один з одним. Хтось із них мешкає в Києві, а хтось лише в цей день прибув поїздом або літаком. «Дехто ще кружляє над Борисполем — повідомили, що аеропорт заміновано», — відкриває фестиваль Олександр Кабанов, не лише головний редактор «ШО» та відомий поет, а й основний натхненник заходу. Присутні в залі не дивуються повідомленню про мінування — за останні місяці усі звикли й до гірших поворотів подій.

Кабанов розповідає про особливість цьогорічних«Лаврів»: «Українська революція триває і зараз. Мабуть, нікого не здивує, що цього разу «Київські Лаври» присвячені соціальній поезії. Утім, тема — не лише революція. Поезія – це завжди трагічне передчуття. Відібрані нами проекти – це найбільш цікаві і різноманітні за своєю структурою і наповненням вечори», — додає він, щоб заохотити відвідувачів піти на інші заходи.

Далі слово беруть відомі широкій аудиторії літературні оглядачі журналу «ШО» Ірина Славінська та Юрій Володарський. Вони часом іронізують, оголошуючи учасників читань. Серед читців переважно минулорічні лауреати. Цього разу лауреатів не визначали — це рішення організаторів.

На сцену запрошують віце-президента Асоціації українських письменників України, лауреата Шевченківської премії та «одного із найбільш іронічних поетів України» Тараса Федюка. Поет читає свої давні вірші, які, тим не менш, звучать, ніби написані зараз. «Цей вірш писався 10-12 років тому і тут є слово «хунта», — говорить Федюк. — Я тоді не розумів, чому потрібне саме воно. Вийшло отак:

«І немає зв’язку, і моя закривавлена хунта

Золота моя хунта, майори мої молоді,

Полягла перед входом, просвітлена смертю і бунтом,

І нема. Тільки кола у крові, немов по воді».

У віршах Федюка звучать образи війни, війська. Один з них присвячений Василеві Герасим’юку, із яким автор домовився написати по текстові про нічні кіоски. Але написав лише Федюк.

Наступним почитати запросили відомого українського російськомовного поета з Одеси Бориса Херсонського, який є лауреатом «Русской премии», стипендіатом «Фонда імені Бродського», а також завідувачем кафедри клінічної психології Одеського Національного університету ім. І. Мечникова. Зокрема, він прочитав дуже актуальний зараз твір під назвою «Лекція з географії» про «полуостров», який «влечет полоумных»:

«Все, что выдается в море, просится в пасть к пирату.

Все, что легко захватить, уже готово к захвату.

Говори на своем языке, или молчи на чужом.

Перешеек, что горло  — легко перерезать ножом. »

Після Херсонського на сцену викликали автора восьми книг віршів, восьми книг прози та восьми книг вибраного (скільки вісімок!), лауреата багатьох премій та «консультанта з виготовлення коктейлю Молотова та інших вибухових речовин», «сонце української поезії» (як підкреслив Володарський), Сергія Жадана. Поет читав свої римовані тексти, зокрема, про український схід — дуже потужні своєю емоційною складовою.

З медитативною лірикою виступив «король українського верлібру» Остап Сливинський. А гість із Грузії, «улюбленець київських дівчат» Ніка Джорджанелі прочитав несподівані для вітчизняного поціновувача поезії любовні верлібри, що самі по собі є віршами-метафорами.

Також поезії читали лауреат Шевченківської премії та премії «БУ-БА-БУ», «поет, вірші якого мало хто розуміє, але всі їх вважає геніальними» Петро Мідянка; лауреат багатьох польських премій та редактор літературного журналу «Topos» Тадеуш Домбровський; поет, кандидат медичних наук та редактор міжнародного журналу «Interpoezia» Андрій Грицман (Нью-Йорк); поетка та прозаїк з Москви, кандидат біологічних наук Марія Галіна; «найбільш філософський лірик та найбільш ліричний філософ» Маріанна Кіяновська. А «найбільш фотогенічна поетка» та кандидат філологічних наук Галина Крук прочитала вірші зі своєї книжки «Співіснування». Наостанок виступив «найяскравіший поет сучасної Білорусі» Андрій Хаданович.

Здебільшого тон усіх виступив був мінорний. Дещо розбавили його своїми веселішими або просто світлішими темами українські поети-«двотисячники» Олег Коцарев та Дмитро Лазуткін. Хоча, треба зазначити, що «двотисячниця» Анна Малігон тужливим тоном поезій вибивалася з цієї компанії.

Окрім поетичних вечорів на фестивалі відбулися круглі столи, зокрема, «Як Євромайдан вплинув/вплине/впливає на сучасну українську літературу» та «Поет і громадянин: Барикади, або башта зі слонової кістки? Громадянська позиція літератора у важкі часи». Загалом організатори отримали понад 150 пропозицій щодо поетичних вечорів та читань. Вони надійшли із різних міст та країн, проте перевагу надали українським проектам. Усього відібрали 27 пропозицій, які були втілені впродовж шести днів фестивалю «Київські Лаври» за участі понад сотні поетів.

Любов Якимчук