Re: цензії

У книгарні-кав’ярні Старого Лева у Києва поетка та перекладачка Ганна Яновська презентувала збірку «Золотий носоріг», яка нещодавно вийшла у «Видавництві Старого Лева». Історії із екзотичних подорожей Південною Африкою авторка втілила у віршах, а про передумови подорожі та усі подробиці розповіла під час презентації.

Ганна Яновська:

«Таку книжку важко заздалегідь задумати. Вона виникла внаслідок абсолютно химерного параду подій. Колись, років п´ятнадцять тому, я почала перекладати англомовну поезію, зокрема африканських авторів. Так натрапила на сайт найбільшого в Африці літературного фестивалю Poetry Africa. А на ньому на багатьох цікавих авторів із Нігерії, Зімбабве, з Південно-Африканських країн. Почала їх перекладати, виходила з ними на зв´язок та публікувала ці вірші. Частина вийшла у моїй книжці, читала їх публічно. Пізніше Оксана Куценко вигадала міжкультурний українсько-африканський проєкт «Я на тебе чекатиму під деревом Каїсе-Дра», у межах яккого проводили багато заходів. Читали африканську поезію, грали автентичну українську та африканську музику, ставили вистави за мотивами віршів поетів Африки та випустили антологію. І після того мене покликали на фестиваль української культури у Кейптауні. Сам фестиваль мав великий успіх. Українців за місцевими переписами там близько ста людей, але прийшло більше тисячі місцевих. Під час цього фестивалю я познайомилася із поетами, яких перекладала, так ми потрапили ще й на інші фестивалі. Протягом 2017 року я двічі подорожувала до Південної Африки. Зокрема до Кейптауна та до Дурбану, ближче біля Індійського океану. Вірші писала переважно вдома, але були і створені на місці. Мене зокрема вразив Дурбан. Це місто, в якому живе багато людей з Індії. Тому там святкується свято дівалі в кінці жовтня, свято вогню. Місто прикрашають усілякими ліхтариками. Перед фестивалем була сильна буря і злива. І ми спостерігали це».

«До апартеїду в Кейптауні було дуже яскраве різноманіття: індуси, місцеві народи, курди та інші народи, – і вони дуже непогано між собою взаємодіяли. Там виходили газети різними мовами. Під час апартеїду усі, хто не був нащадком англійців та голландців, поселили по передмістях та селах, забравши у них майно. В результаті народи зулу пускали у великі міста лише за перепустками. Це називали ослячим паспортом. Якщо його не мав, могли заарештувати. Тому люди масово приходили до міст без паспортів заради протесту. У школах передмість, де раніше викладали навчальні дисципліни англійською і зулу, вирішили зробити викладання лише африкаансом. Почалися протести школярів. Це спочатку було схоже на мирну акцію. Люди вийшли з плакатами. Їм назустріч виступила поліція із собаками. Але потім хтось кинув камінь – і почалася бійня, було дуже багато загиблих».

«На кухню Південної Африки дуже вплинули емігранти з Індії. І це дуже пов’язане зі спеціями. Це густі, запашні і дуже пекучі страви. Це рис та м´ясо із густим соусом, каррі із яйцем».

Елла Євтушенко:

«Коли читала збірку, вона мене вразила неоднозначністю. З одного боку – це суцільна екзотика та африканські барви, такі собі повідомлення українцям з-за моря, але з іншого боку тут багато реалій, близьких українському суспільству, перегуки між складними ситуаціями у суспільстві, мовні сутички зокрема. На думку спав жанр поетичного репортажу. Читаючи деякі тексти, не могла зрозуміти: це про Африку чи Україну. Збірка закінчується, як і будь-яка подорож, поверненням додому».