Є й інший табір. Де говорять про рівність і взаємодопомогу, про сильних жінок, які досягли успіху в різних сферах. Де панують солідарність і сестринство. Де читають і дарують книжки про жінок, однак не лише для жінок.

Сьогодні, втім, почнімо із сумного, смішного і сміховинного. Топ-п’ять книжок «для жінок», які точно не варто купувати й дарувати на восьме березня. Хай там що написано в анотаціях і рекламі.

Роза Сябітова. Секрети розумної жінки

Першими – важковаговики. На щастя, книжка Рози Сябітової, «головної свахи» пострадянського простору, має не так багато шансів дістатися сьогодні українських книгарень. Втім, якщо раптом ви на книжковому базарі побачите яскраво-рожеву обкладинку із фотографією авторки (людина як бренд), – тікайте. Уривки, які вдається видобути в мережі, не лишають жодних сподівань на краще, і після 50 сторінок мені хотілося, аби планету терміново захопили прибульці з Нібіру, за умови що там немає гендерних стереотипів. «Секрети розумної жінки» – територія хтонічного жаху, які можна узагальнити фразою «окей гугл, що робити, аби він зі мною одружився». А можна: бути пристрасною коханкою, в якої не болить голова; поважати чоловіка як свого вчителя та наставника; завжди активно слухати партнера і демонструвати свою зацікавленість, однак при цьому не показуючи всевідання. Лишатися завжди на його боці, але не забувати про м’яку критику (не на людях!). Тверезо оцінювати власну зовнішність, аби розуміти, що саме ти можеш запропонувати партнерові в обмін на щасливе життя поруч.

У підсумку отримаєш золоту обручку і вічну гармонію – «Володар перснів» навспак просто-таки, тільки без Гендальфа.

Євгенія Шацкая. Головна книжка стерви

Якщо вам в дитинстві мами радили вдавати слабку дівчинку, аби сподобатися хлопчикові, ця книжка виявиться для вас справжнім тригером. «Мій портфель заважкий», «що означає ця формула?», «допоможи мені дістати м’яч», помножене на тисячу і присмачене псевдоафоризмами, натяками і підморгуванням. Дівчата виросли, однак поради лишилися фактично тими ж, що й в двадцять років. Імітуй топографічний кретинізм на місцевості, аби чоловік допоміг тобі дістатися метро (Гугл-карта? Ні, не чули). Заведи собаку, аби знайомитися, а потім вдавай, ніби загубила її в парку (Домашні тварини не іграшки!).

Поради, які дає авторка, однотипні: будь сильною, але грай роль слабкої, бо ж чоловіки не готові терпіти поруч конкурентку. Не вдягайся, як шльондра, але поводься розкуто, жартуй, сяй, не плямкай. Однак уникай стереотипів! Дістається не тільки жінкам, а й чоловікам, яких розподіляють за категоріями і приписують кожній стандартну лінію поведінки. Наприклад, чоловік категорії «господар» – спокійний, лагідний, справжня опора, однак не такий романтичний, як хочеться дружині. Обирай його, якщо шукаєш спокійного життя.

Особливо небезпечною «Головну книжку стерви» робить внутрішня мізогінія, якою буквально просякнуто текст Шацкої. Не приводь знайому на побачення, бо та може сподобатися хлопцеві. Не будь гумовою Барбі, як інші жінки. Пам’ятай, що кожна подруга хоче відбити твого чоловіка, а кожен чоловік готовий бігти за «свіжим м’ясом».

При всій емоційній забарвленості, текст просто мерехтить даними та показниками, підтвердити які мені не вдалося: 90 % чоловік раді ініціативі жінки під час знайомства, 71 % тільки за, якщо жінка покличе їх на перше побачення. Ці та інші відсотки і числа не підкріплені жодним фактажем, окрім туманного «згідно з дослідженнями», а елементарний пошук у мережі доводить, що фактчекінґу книжка також не проходила.

«Стерва – це насамперед особистість, жінка з великої літери», – декларує авторка наприкінці. Але ні, все не так. «Стерва» – це чергова стереотипна наліпка, яку чоловіки, а потім і жінки вішають на незручних для них знайомих. А книжка «про стерв» – чергова невдала спроба перетворити hate speech на power. Невдала, бо empowerment просто неможливий у тих текстах, де ненависть і страх домінують.

Євгеній Колесов. Таємна книга для жінок, або Як керувати чоловіком

Що кілька днів Youtube мені підкидає рекламу тренінгів «психолога Ярослава Самойлова». Щоразу ролик починається фразою «Якщо ви порівну вкладаєтеся у бюджет, він тобою користується», далі я поки не додивилася. Однак після такого натхненного вступу вирішила пошукати в інтернеті, чи не написав Самойлов книжки, яка допомогла б мені покращити моє фінансове становище й особисте життя. Теоретично. Якби я жила у XVIII столітті. У Саратові.

Виявилося, що Самойлов обмежився тренінгами на кшталт «інструкція до чоловіка», однак прірва уже подивилася мені в очі, і з мережі посипалися розмаїта хтоніка. Особливо перспективною видався Євгеній Колесов з його «Таємною книгою для жінок, або Як керувати чоловіком». У мережі текст є у вільному доступі, однак на цьому хороші новини закінчуються.

Основна ідея проста і знайома з попередніх текстів добірки: Колесов пропонує жінці знайти кнопки на пульті управління чоловіком, аби налаштувати потрібну програму й отримати бажане. Бажане тут – звісно, шлюб і діти. Чоловік, на думку автора,– дуже корисна штука у господарстві. Він може «і курсову за вас написати, і лабораторні зробити, і диплом», бо ж хіба «академічні науки» – то жіноча справа? Жінка в цій книзі – «тепле і м’яке», прихисток, живий образ дому, куди чоловік повертається з вічного полювання на мамонтів, які досі в голові автора не вимерли. Головне ж завдання дружини – імітувати щастя та енергійне захоплення чоловіковими здобутками в геть усіх сферах: від кар’єрної до сексуальної. Без таких спектаклів чоловік може не тільки піти в іншу «хату ночувати», а й навіть закінчити життя самогубством. Таким чином на жінку вкотре перекладено відповідальність не лише за стосунки, а й навіть за життя її партнера.
Може, цей пульт все ж краще відкласти вбік? Раптом вибухне.

Барбара де Анджеліс. Секрети чоловіків, які має знати кожна жінка

Книжка психологині Барбари де Анджеліс на тлі попередніх має не такий вже й безнадійний вигляд. І все ж вона – у списку, і на це є кілька причин. Перша: Анджеліс впевнено обстоює думку, що щасливою можна бути лише в стосунках, втіхи від «пухнастого собачки» жінці не досить. Те, що певним людям добре самим і стосунки для них лишаються соціальною умовністю, до якої нас примушує суспільство, чомусь докторці психології на думку не спадає. Друга: чоловіків авторка порівнює із інопланетянами, дивними і чужими створіннями. Тобто основною ідеєю лишається фатальна, непозбувна різниця між нами і ними, глибока прірва, яку не перестрибнути без спеціального знання. І всі зусилля з перестрибування – звісно, на жінці, бо саме їй стосунки потрібні найбільше. Нарешті, третє і найгірше: авторка пропонує безліч шляхів того, як сподобатися чоловікові, однак не пише, що деякі вимоги можуть бути безглуздими і їх варто просто відкинути. Психологиня ставить думку згаданих «інопланетян» на п’єдестал такої недосяжності й незмінності, що жінці лишається хіба намагатися проскочити поміж критичних стріл свого партнера і не втратити забагато крові.

Особливо обурливі розділи про те, що саме чоловіки найбільше люблять і не люблять у стосунках із жінками. І тут – просто фулгауз із «be a lady they said». Наприклад, сильні й незалежні ненавидять, коли жінка не доглядає за собою. Але водночас їм не до вподоби, якщо жінка використовує забагато косметики і носить силу-силенну прикрас. «Не доглядати» – це не лише про гігієну, а й про «немодний одяг», «волосся десь, крім голови» і «неприродний колір кіс». Косметика ж може викликати відразу, бо сигналізує про «невпевність у собі». Здавалося б, саме тут авторці час написати щось на кшталт «Він проти твого зеленого волосся? То хай змириться або іде лісом!». Однак натомість вона пропонує постійно перепитувати в чоловіка його думки і всіляко намагатися їй відповідати. Дивне, образливе, примхливе ставлення раптом виявляється абсолютом, на який варто орієнтуватися, не піддаючи жодним критичним сумнівам. Чому? Бо чоловіки не люблять критику (та невже?). А ще, як виявилося, вони ненавидять надто серйозних жінок. Особливо тих, кому щось не подобається у ліжку. Якщо все геть погано, авторка пропонує поглянути на ситуацію з гумором і «побути маленькою дівчинкою». Коментарі тут зайві.

Ще одна неймовірно небезпечна порада звучить так: «Ніколи категорично не відхиляйте пропозицію сексу від вашого партнера». І далі – три абзаци про те, що варто покликатися на втому і сон дітей, як голубити чоловіка, аби він не почувався відкинутим. Отже, жінці відмовлено навіть у праві чітко артикулювати власне небажання. Водночас суб’єктність чоловіка також виявляється під сумнівом: він нібито настільки інфантильний, безпомічний і вразливий, що не здатен дати собі раду із прямою відмовою, без нашарування прикрас і вибачень. Іноді говорити прямо – дуже корисно.

Є в «Секретах чоловіків» і цікаві підрозділи: наприклад, той, в якому проаналізовано стереотипи, нав’язані нам медіа і вихованням. Однак одразу потому авторка раптом перетворюється на активного ретранслятора та адвоката найдивніших претензій до жінок, які лише можна уявити.

Точно не книжка для восьмого березня, втім, і не для решти днів року.

П. Гаврилко, Л. Гаврилко, Т. Гуштан. Поради молодій господині. 1000 секретів домоведення

Безумовно, комусь може знадобитися книжка про те, як правильно закрутити помідори, накрити обід на вісьмох, зробити салат зі всього або нічого. Зашити, пришити, відварити і викинути. Як сервірувати стіл, прати шовк і пересаджувати квіти. Хтось захоче дізнатися, що додає салатам часникового присмаку (спойлер: часник), чому молода капуста гірчить, а молода морква взагалі нікуди не годиться. Однак весь цей набір цікавих і не дуже фактів забарвлений ніжним відтінком рожевого, адже це книжка для жінок. Ні, навіть не так, вона – для Справжніх Жінок. Тобто тих, хто бігає між кухнею та дитячою кімнатою, зранку йде на роботу, а ввечері забігає у магазин. Якби такі видання були орієнтовані на ширше коло читачів, тобто рівною мірою на чоловіків і жінок, це пішло б тільки на користь усім. По-перше, збільшило б кількість покупців. По-друге, вигідно вирізнило б «Поради» з-поміж огрому інших текстів про домашнє господарство. І, нарешті, стало черговим цвяхом у труну патріархальних стереотипів, які у нас поки, на жаль, навіть не при смерті.

Випірнути із надміру книжок про «ведичне жіноче щастя» і «як зробити, аби він заплатив за обід» напрочуд приємно. Єдине, що мене лякає, – я забула увімкнути анонімайзер, тож наступні кілька місяців інтернет намагатиметься мене видати заміж за будь-яку ціну. А рекламу букетів з ковбаси замінить реклама тренінгів про усвідомлення свого жіночого призначення. Втім, це невелика жертва, аби ви не купували на восьме березня поганих книжок.

Що ж з нонфікшну варто придбати натомість? Список, звісно, неповний, але всі видання у ньому – прекрасні по-своєму:

1. Сімона де Бовуар «Друга стать» (Основи)
2. Бріджит Квінн «Неймовірні. П`ятнадцять жінок, які творили мистецтво та історію» (ArtHuss)
3. Жерар де Кортанз «Фріда Кало. Безжальна врода» (Нора-Друк)
4. Людмила Щербанюк «Жінки в космосі» (Варто)
5. Марта Гавришко «Долаючи тишу. Жіночі історії війни» (КСД)
6. «Українські жінки у горнилі модернізації» під ред. О. Кісь (КСД)
7. «Це зробила вона», «Це теж зробила вона» (Видавництво)
8. Пола Маклейн «Леді Африка» (Наш формат)
9. Малала Юсуфзай та Крістіни Лем «Я — Малала» (Наш формат)
10. Майкл Кіммел та Майкл Кауфман «Чоловіки про фемінізм» (Книголав)
11. Ольга Купріян, Яніна Соколова «Я, Ніна» (Книголав)
12. Елена Фавіллі, Франческа Кавалло «Казки на ніч для дівчат-бунтарок» (Книголав)

Богдана Романцова