Пунктуальні львів’яни у зазначений час зібралася у Палаці Хоткевича, однак змоги потрапити до зали якийсь час не було. Народ розважав себе у різний спосіб. Частина юрмилася коло імпровізованої ятки із книжковим товаром, ті ж, котрі завчасно не подбали про купівлю квитка, обступили щільним кільцем двох продавчинь у надії відхопити кращі місця, решта сновигала коридорами Палацу чи підпирала стіни знадвору. За 20 хвилин двері зали прочинилися і натовп посунув усередину. На вході їх зустрічав усміхнений парубок у вишиваній сорочці.

Цинамонову презентацію відкрила сюїта під назвою «Індія». Інтелігентна львівська публіка була дещо стриманою у своїх емоціях, тому Андрухович про всяк випадок перепитав: «Вам сподобалось?». Люди заплескали у долоні і лише після цього концерт продовжився.

До слова, на вітання з публікою Юркові також знадобилося дві спроби. Будова концертної програми була доволі незвичною – композиції виконувалися парно, по дві за раз. У нечисленних паузах автор текстів ділився з присутніми історіями із життя диваків, образи яких були запозичені ним для віршів «Старий Олійник», «Доктор Дутка» і «Пані Капітанова». Слідом прозвучали чотири кримінальних сонети із однойменного циклу. Сонет під назвою «Мафія» був виконаний польською мовою – за аналогією із цинамоновим туром містами Польщі, коли  «Танго «Біла троянда» там виконувалася українською. Пристрасне «Танго» львів’яни зустріли бурхливими оплесками і під задоволені вигуки із залу. Його Андрухович присвятив пам’яті видатного коломийського композитора Анатолія Кос-Анатольського.

Окремо варто відзначити гру польського гурту Карбідо. Музиканти звучали бездоганно і, незважаючи на недосипання, активно били по струнах, гримали в барабани, сурмили у саксофон і віртуозно перебирали пальцями по клавішах. У складі гурту відбулися зміни. На місце попередника, Павела Чепулковського, прийшов перкусіоніст із Швейцарії Петер Конрадин Цумтор. Ігор з Мареком, окрім як виконувати гітарні партії, також вправлялися у вокалі. І маю визнати – на трьох з Андруховичем у них це добре виходило.

Виступ супроводжували відео від івано-франківської VJ-групи «КУБ». Чудернацький відеоряд викликав радше містичні асоціації («…як і мої тексти», – додасть опісля у приватній розмові Андрухович). Відчуття, ніби під час перегляду якогось фільму жахів, на кшталт американського «Дзвінка», коли є чергування картинок на екрані, ось-ось задзвонить телефон і голос у слухавці сповістить про щось лихе і невідворотне.

На завершення Андрухович з Карбідо зіграли на біс ще дві композиції із «Самогону» – «Козак Ямайка» та «Зеленая ліщинонька».

Зал плескав стоячи. 

«У Львові публіка любить поаплодувати стоячи» (Ю. Андрухович, «Таємниця»)

Тетяна Марчак