Спека. Четверта дня. У запрошенні — дрес–код: вечірнє вбрання, етнічний стиль, а так хочеться вдягнути шорти й гайнути десь до води. Але ні, треба віддати шану найбільшому в Україні літературному конкурсу — «Коронації слова». 10 червня «Коронація» святкувала своє перше 10–ліття. І ось ми прямуємо в парк Пушкіна, де у виставковому центрі «АККО Інтернешнл» збираються вершки літературної тусівки України.

Ах, карнавал, ах, карнавал...

Євгенія Кононенко — одна з тих, хто стояв біля витоків «Коронації»: вона була в журі першого конкурсу в 2001 році. «Тоді мені дуже сподобався роман, що отримав гран–прі — «Правила гри» Алли Сєрової. Рукопис був надрукований на машинці, де замість «і» була «1», я таке відкидала, але щось мене змусило на цей машинопис звернути увагу», — пригадує письменниця в елегантному темному костюмі й додає, що за ці роки «Коронація» виконала свою місію — створила масову українську літературу, хоча «української Донцової звідти не вийшло».

Далі зустрічаю Василя Шкляра з дружиною: пан Василь не витримав задухи некондиційованого приміщення і розпрощався із дрес–кодовою краваткою. Взагалі мало хто із гостей дотримався цієї вимоги. Зрештою, у запрошенні варто було би записати «вхід — у карнавальних костюмах», бо постановка свята (дівчата з голими сідницями й пір’ям на голові) та одяг ведучої (Ольга Сумська) підштовхував до думки, що концепція свята — розкутість і блиск оперети. Знову–таки (як і минулого року) бажати кращого залишав склад артистів, що розважали публіку в паузах між нагородженнями. Іво Бобул і Тереза Франк (це було найгірше) змусили поностальгувати за радянським дитинством. Трохи розважили чудові виступи Ольги Богомолець, Антоніни Матвієнко та Злати Огнєвич (але краще би вона не співала під фонограму). За квоту поп–музики відповідав Віталій Козловський.

Реквієм чи здравиця за масову українську літературу?

«Цвяхом» програми можна вважати вихід польського кінометра Кшиштофа Зануссі, який спеціально на один день прибув до Києва, щоб вручити премію за кращий сценарій у конкурсі «Гранд Коронація» (до слова, в честь ювілею організатори крім традиційної «Коронації слова» створили ще й «Гранд Коронацію», на котру свої роботи подавали переможці попередніх років). «Для нас, поляків, сусідня Україна існує, якщо має свою мову, тому я із симпатією дивлюся на це свято», — полестив присутнім Зануссі й додав, що у Польщі дуже добре знають Юрія Андруховича й Оксану Забужко.

Пані Забужко з’явилася на сцені в момент нагородження переможця номінації «Романи» конкурсу «Гранд Коронація». Почавши з ложки дьогтю («Українська книжка — сирота на багацькім весіллі, а український письменник і видавець є сумнівними професіями в сенсі економічного зиску»), авторка бестселера «Музей покинутих секретів» усе ж вирішила не псувати свята й оптимістично завершила: «Тим не менше вже 10 років діє конкурс «Коронація слова». Кожного року надходить більше творів, і вони все кращі. Якщо люди пишуть книжки, то за ними є енергія для майбутнього створення ринку української книги».

Оксана Забужко повідомила, що в «Гранд Коронації» за перемогу боролися дві роботи — «Пророчиця» Андрія Кокотюхи та «Століття Якова» Володимира Лиса. У результаті переміг останній. А от серед романів «Коронації» (у цьому конкурсі переможці розділили між собою 120 тисяч гривень) переможець — історичний роман «Із сьомого дна» — конкурентів не мав. «Гран–прі вирізнявся з усіх 20 рукописів, 17 з яких не заслуговують на значну увагу, — розповіли «УМ» Петро Мацкевич і Ксеня Сладкевич (агенція MSBrand Corporation). — Цей роман має все — сюжет, побудову, цікавих персонажів, там є і містика, і рідкісна річ для України — секс, якому віриш». Видавці правильно підмітили, що, незважаючи на те, що автор жінка — Ярослава Бакалець, — текст видається дуже чоловічим. Як зізналася після нагородження пані Ярослава, у неї дійсно є співавтор, але його ім’я стане відомим згодом.

Тепер треба випробувати якість переможців на власних смаках. Очевидно, чекатимемо недовго, кажуть, що ключові твори вже знайшли своїх видавців.

Наталка Дмитренко