Але оскільки я дуже люблю точність, то всім «царьковим» і іже з ними, повідомляю наступне: книга під назвою «Марія Матіос. Вибране» була затверджена в програмі «Українська книга» на 2010 рік (!). Книга вийшла з друку 20.10.10. Відповідна кількість книг надійшла в Держкомтелерадіо, як і передбачено угодою видавництва з Держкомтелерадіо. Цю кількість тиражу профінансувало саме видавництво. Після того, як книгу профінансувала би держава, видавництво віддало би весь наклад книги за рознарядкою Держкомтелерадіо в бібліотеки України. Книги, випущені на замовлення держави, у торгівлю не надходять. А якщо видавництво саме вкладає свої кошти в книгу, воно знімає з неї гриф «Випущено за замовлення Держкомтелерадіо за програмою «Українська книга». Отже, книга фізично існує, але видавництво не може віддрукувати повний її наклад на умовах, підписаних із Держтелерадіо. Тобто без фінансування.

Як відомо, минулого року держава не профінансувала жодної української книги за 2010 р. Жодної! Фінансували тільки книжкові борги 2009 року. Прецедент! Тому моє «Вибране» було перенесене в програму державного фінансування 2011 року. Тобто це борг 2010 року. 148 тис. грн., 2000 примірників. Ось і весь кримінал. Це до речі, стосується не тільки моєї книги. Так на «гачок» спіймалися і інші видавництва, яким міністерство фінансів не заплатило у відповідності з договором. Тому книга, яка ще минулого року побувала на кількох книжкових виставках з ініціативи Держкомтелерадіо, лежить у видавництві. Або видавництво її надрукує без відповідного грифу і вільним накладом, або, якщо буде підтверджено її фінансування державою, книга вийде у відповідності з підписаною угодою. Ото й уся історія.

Подаю обкладинку книжки та її вихідні дані –

Марія Матіос

ВИБРАНЕ

(із передмовою «Знахарка троякої ружі» Ігоря Набитовича – професора Університету імені Марії Кюрі-Склодовської у Любліні (Польща)), літературна агенція «Піраміда», Львів, 2010, формат 70/100/16, обл. вид. арк. 36.3 (425 стор.). Підписано до друку 20.10.2010.

А всім «царьковим» рекомендую спочатку вникати в проблему, а потім лякати депутатськими запитами. Один раз комуністи уже запитали у Генпрокурора… Так що інколи краще мовчати, ніж говорити.

І по-друге. Що в тому злочинного, що держава могла би профінансувати книгу письменника, до якого є читацький інтерес? До цього часу жодна (!), жодна моя книга не виходила коштом держави. А між тим, існує «Бібліотека Шевченківського Комітету», яка видає книги Шевченківських лауреатів на державні гроші. Близько ста книжок вийшло у цій серії. І за моєї наполегливості в тому числі. Довший час, будучи заступником голови редколегії серії «Бібліотека Шевченківського комітету», я не скористалася законною можливістю видати жодну свою книгу в цій серії. Принципово. І це всім відомо. Навіть тим, хто «прибирав» мене із редколегії.

А ще мені соромно, що «професіонали» від шахт, теплоходів і книжок не знають, що в Україні є дуже чесний, совісний поет Микола Томенко, який не має жодного стосунку до віце-спікера Миколи Томенка. Комуністи книгу Томенка «Трудова книжка матері», безперечно, не читали: невигідно, там про Голодомор, про недавнє колгоспне рабство, про порепані від роботи руки наших батьків…

Марія Матіос