Президентською винагородою за книжку «Сни Ганса Християна» Лесі Ворониної з ілюстраціями Катерини Штанко стали 100 тис. грн. Половина суми мала відійти видавництву, решта - авторці й художниці. І якщо «Грані-Т» охоче приймають вітання з перемогою, то письменниця й ілюстратор вирішили від своєї частки відмовитись. Тиждень дізнався в Лесі Ворониної про причини відмови від «Української книжки року».

Коли все це починалося, ще за часів Віктора Ющенка, я думала, що цей конкурс може стати реальною підтримкою для гарних письменників. Сподівалася, що він не перетвориться на черговий «міжсобойчик». А потім розпочався обвал, невдовзі ми прокинулися в іншій країні, я була впевнена, що на цьому історія з появою нової літературної премії закінчилась. Та не минуло й трьох років, як телефонують до мене з видавництва «Грані-Т», повідомляють, що нашу з Катериною Штанко дитячу книжку «Сни Ганса Християна» визнано найкращою в номінації «За видатні досягнення в художній літературі» й видавництво та нас мають нагородити премією президента «Українська книжка року». Я з жахом заходжу на інтернет-сторінку цієї премії, дивлюсь, які книжки розглядали, й розумію, що це твори, подані три роки тому, ще за колишньої влади.

Абсурд полягає в тому, що премію присуджено за «Сни Ганса Християна», які я дуже люблю, але це книжка переказів відомого данського казкаря - і за це присуджують нагороду як за видатні досягнення в галузі художньої літератури!

Дивує ще одне. Називається премія «Книжка року», але, згідно з новою редакцією положення про цю щорічну премію президента України, оцінюють видане за трирічний період! А як визначатимуть переможців наступного року? Знову змінюватимуть умови конкурсу?

До того ж я дізнаюся, що заступником голови журі Івана Драча є Ганна Герман. І тут маю зробити історичний екскурс. Минулої зими в Українському домі сталася така подія. Дитячих письменників запросили туди, щоб узяти участь у святкуванні дня народження Лесі Українки й передати подаровані ними книжки українській бібліотеці в Москві. Ні, щоб мені додуматися одразу, що просто так приміщення в Українському домі не дають! Отож ми зібрались у чудовій залі разом із малими читачами - тут були діти з київських шкіл і учні з Бородянського району, які презентували зворушливі самодіяльні вистави за мотивами наших книжок. Ми розчулено аплодували юним акторам, аж тут ведуча радісно оголосила: «Діти, от ми зібрали ці чудові книжки, але ж вони не полетять до Москви самі! А хто їх туди доправить? Так от, тут у залі присутня людина, яку ви бачили по телебаченню, яку дуже добре знаєте. Саме вона допоможе книжкам потрапити до української бібліотеки. Це всім нам добре відома Ганна Герман!»

Щойно я почула ці слова, як підвелась і залишила залу. Це була майже автоматична реакція. За мною вийшли ще кілька письменників. Бо, приймаючи такі «підстави» як належне і вдаючи, що все так і має бути, ми тим самим допомагаємо нинішній владі, засвідчуємо згоду з усім, що вона робить.

Тепер, коли мені пропонують президентську премію, я вкотре згадую твір Леся Подерв´янського «Гамлєт, або Феномен датського кацапізму». Пригадуєте, як підступний Клавдій зваблював свого норовливого пасинка: «Мон шер Гамлєт! Ходімо в кабінєт. Канхвету дам тобі я посмоктати. Канхвета очєнь класна, «Тузік» вкусний!»

Художниця Катя Штанко сприйняла це точнісінько так, як і я. Тож після оприлюднення на сайті «ЛітАкцент» й на «Буквоїді» повідомлення про цю неймовірну подію ми написали в коментарях: «Від нинішньої влади премії прийняти не можемо».

Друзі та знайомі сприймають наше рішення по-різному. Одні підтримують у намірі відмовитись, інші радять пустити премію на якесь добре діло, мовляв, раз у житті ці крокодили дали нагороду порядним людям... Ігор Жук каже: «Віддайте хворим, ви ж можете когось урятувати!» Розумієте, яка дилема? Я радо віддала б ці гроші, наприклад, на лікування активіста літклубу «Маруся» Володі Росенка... Але для того, щоб віддати, їх спершу треба взяти! Узяти в людей, яких я зневажаю. І цим показати, що я підтримую їхню політику! Взявши цю премію, я перекреслюю все, що робила раніше!

Олена Максименко