Його «Короткі історії для душі», які просвітлюють душу, спонукають заглянути в неї і замислитися, давно відомі українському читачу. Тепер і їх автор відкрився перед аудиторією.

Він вміє простими словами донести усю мудрість і глибину світу, запалити свічку, яка здатна розтопити скуте льодовою кригою серце. Бруно Ферреро, укладач популярних «Коротких історій для душі», вперше приїхав в Україну і був здивований власною популярністю тут. Бо свої книги він вважає дуже простими, які ніколи не претендували бути якимось літературним здобутком. Водночас українські читачі дізналися, що Бруно Ферреро не лише майстер притч, а й чудовий педагог.

В ексклюзивному інтерв’ю IA ZIK  Бруно Ферреро розповів про свій феномен популярності, про сюжети для своїх історій, про виховання дітей і про те, як прожити це життя.

Простота – це той секрет, щоб досягти чогось сьогодні

– Чи здогадувалися, що Ваші твори мають такий успіх у Львові?

– Ні. Я чув, але не уявляв собі навіть, що у таких масштабах. Хоча я дещо звик, тому що і в інших країнах відомі мої книги і популярні, але не на стільки. Тому я навіть себе трохи незручно почуваю.

На зустрічі зі ЗМІ: Набагато легше писати розважальні історії, а не притчі, а важче писати притчі, які мають чогось навчити. Передусім ці книги були написані, щоб допомогти людям, які мають сьогодні найважчу роботу – розповідати, навчати.

Історії, оповідання, притчі – навертають, вони можуть змінити людину

– З чим, на вашу думку, пов’язаний такий феномен популярності?

– Напевно, тому що всі ми є люди, і всі ми по-однаковому є люди. Нас об’єднує це спільне відчуття людськості, спільне відчуття життя.

– Як гадаєте, людям зараз просто бракує простих слів, аби зрозуміти глибинний сенс і радість цього життя?

– Так. Адже простота – це той секрет, завдяки якому сьогодні можна чогось досягти. Навіть технічні речі, різноманітні прилади – комп’ютери, мобільні телефони сьогодні намагаються спростити.

З лекції «Моральні аспекти людини»: Ми мусимо віднайти певні речі, які необхідні, щоб комунікувати сьогодні. На жаль, молодь і дорослі більше не слухають. Чоловік, за деяким дослідженням, слухає жінку рівно 17 секунд, жінка чоловіка – теж 17 секунд. А батьки слухають своїх дітей нуль секунд.

– Де Ви черпаєте сюжети для своїх історій? Це здебільшого вигадка чи реальні розповіді з життя людей?

– Деякі вигадані, деякі 50х50. Інші історії – вони просто є в повітрі, їх потрібно лише зібрати. Часом читається якась фраза, і я собі думаю, що ця фраза може бути історією і вибудовую цілу розповідь. Часом буває так, що просять написати історію, наприклад, про бідних. І тоді я мушу сісти, подумати, поки мені не прийде якась гарна думка на цю тему.

Від найдавніших часів люди почали передавати те, що хочуть сказати короткими розповідями. Кожен народ має свої історії, які відображають його коріння. Сьогодні багато дітей, молоді без коріння, бо їм не розповідають своєї історії. А кожна історія дарує тепло, дружбу.

Сам процес розповідати вартує часто значно більше, як сама історія, яку ми розповідаємо.

Моїм обов’язком є видавати мінімум три історії в місяць. Таким є мій контракт, і це триває вже 40 років. Та я ще не закінчив писати. Напевно, я помру з думкою, що ще не закінчив історію.

Життя заслуговує на те, щоб його прожити гарно

– Ваші побратими кажуть, що Ви зрозуміли, що таке життя і як його необхідно прожити. Тож, все-таки, як?

– (Посміхається , – ред.) Я погоджуюся з цим і хочу лише сказати, що життя дуже гарне і воно заслуговує на те, щоб його прожити гарно. Я думаю, що найкраще, що може бути з людиною – це відчувати задоволення від життя. І дуже важливо вчитися від дітей. Христос в Євангеліє чітко каже: якщо не станете дітьми, не ввійдете в Царство Небесне. І є дуже багато речей, які ми повинні вчитися від дітей.

– Тоді, як педагог, розкажіть, що потрібно вкладати в дітей? Що є найважливішим сьогодні у вихованні дітей, молоді?

– Важливо комплексно виховувати дитину з настановою бути доброю людиною. Христос каже, що важлива річ, яку робить людина, коли дарує життя. Це є надзвичайно гарно. Тому важливо робити так, щоб це життя було реалізоване. Щоб це нове створіння, яке росте, жило щасливо, в щасливому середовищі. Але щастя не залежить від речей, а залежить від спілкування з людьми. Найгарніший дарунок, який можна зробити, це власне, подарувати себе, свою увагу. І діти це дуже добре знають.

Тільки виховання змінить світ. Ми – дорослі маємо багато чого сказати дітям, але не кажемо. Наймудріша фраза в світі була сказана дитиною – восьмирічною дівчинкою: «Якщо я тобі набридла, то нащо ти мене народила?». Тому у батьків завжди мусить бути відповідь на питання, для чого вони народжують дітей. Більшість з них просто відмахуються, чуючи це запитання. Але для дитини дуже важливо почути відповідь. Важливо давати відповіді: чому ми живемо, що таке життя. Всі мусять зрозуміти свою ціль.

Будь-яке виховання має пройти крізь очі. В очах видно все. За допомогою слів можна сказати багато брехні, очима ні.

Якщо хочеш щось навчити дитину, ніколи не роби цього, коли вона у вертикальному положенні. Набагато краще, коли вони лежить горизонтально.

Важливо говорити дитині: «Я тебе люблю назавжди, у вічності, за будь-яку ціну». Все, що ви даєте, вам повернеться. Тому не бійтесь дарувати.

Якщо ми не навчимо дітей, що це гарно вчитися,гарно молитися, ми не матимемо майбутнього.

Щастя виникає тоді, коли є спілкування

– Зараз настільки часто можна почути, що моральність людей занепала, Європа потопає в гріху. Можливо, людям насправді простіше так жити, вірячи, що не залишилося ніякої моралі і совісті в цьому світі?

– Однозначно, багатьом людям видається, що так легше жити. Але це такий егоїзм, який провокує ланцюгову реакцію і дуже багато шкоди. Тому що насправді почуття щастя виникає тоді, коли є спілкування, справедливість, свобода. Мораль – це не читати нотації, бо у цьому нічого приємного немає. Власне, багато хто віддаляється через такі постійні настанови, читання моралі. Мораль насправді – це радість жити. І ніколи не можна бути щасливими окремо.

Зараз у світі криза. Її спричинив брак самоконтролю одного покоління. Коли людина має в руках кредитну картку, вона втрачає контроль. Життя – це відповідальність. Бути відповідальним – значить давати відповіді.

Добробут сам по собі – не є погана річ. Але він повинен мати душу, відчуття справедливості. Все християнське ніколи не є проти людини. Страшним є добробут без душі, який повертається проти людини.

– Де, на вашу думку, людина може віднайти втрачену віру?

– Це важке питання. Важко, тому що це вимагає робити те, що Євангеліє називає наверненням. І важко, тому що значно легше зневажати, а складніше знайти правильні способи і підходи до людей. Любов між особами – це теж важка справа. Бо любити означає відмовитися від частинки себе. Та насправді найбільша проблема людей – це егоїзм.

Потрібно йти вперед. Річка гарна, тому що вона постійно в русі. Але, якщо вона зупиниться, то стане болотом. Особи, які не мають цілі, перестають іти, перетворюються на болото.

Багато людей в цьому світі також рухаються дуже швидко, при цьому залишають свою душу позаду. Тому в багатьох є внутрішня порожнеча. Її не заповниш мобільним телефоном чи новим комп’ютером. Потрібно щось дуже людське, що може дати тільки людина.

– Які ще небезпеки, на вашу думку, криються в сучасному світі?

– Проблему я бачу в тому, що є перенасиченість речами. Спрацьовує тільки те, що можна побачити, до чого можна доторкнутися, що можна взяти. І для багатьох нормальним є купити чи продати людину. Це абсолютно недопустима, неприйнятна річ. Людська особа ніколи не може бути використана, в жодному способі.

Справжня система цінностей будується на простих речах. Вистачить чогось одного, що можна назвати абсолютною цінністю, і вона стане скелетом для інших. Хтось обирає найвищою цінністю гроші, тоді ця конструкція стає хиткою. Я обрав своєю цінністю – абсолютну гідність людської особи. Важливою є людина, не речі. Коли маєш одну цінність, зразу прийдуть й інші: життя, екологія, мир, свобода, справедливість .

Віра відкриває горизонти і додає вічності

– Зараз серед людей дуже поширена така практика – я вірю в Бога, проте не ходжу до церкви, бо не бачу в цьому сенсу. В чому тут криється головна небезпека?

– Без церкви, без спільноти віруючих, віра дуже швидко висихає. Людське «я» має потребу в інших. Як каже Ісус: «Де двоє чи троє збираються в моє ім’я, там я серед них». Тоді вони будуть вислухані.

Це та річ, яку діти, наприклад, одразу розуміють. Вони, коли зростають, їм потрібно підсилити соціальний досвід. Вони потребують друзів, їм легше жити, якщо навколо них є друзі.

– Окрім віри, в чому ще людина може шукати натхнення, любов до життя?

– Насправді віра нічого не забирає. Вона, навпаки, відкриває горизонти і додає вічність. Вона не забирає абсолютно ніякого життєвого досвіду в людини. Як йдеться в Євангелії від Матея: наприкінці все залежатиме від того, дав ти чи не дав стакан води. Господь є терпеливим і для нього вистачить стакану води. Я стараюся щоразу, коли бачу якогось убогого, дати йому цей стакан води, якусь копійчину, щоб підтримати його.

Усім бажаю, щоби знайшли дорогу щастя

– Часто ми бачимо сьогодні, як люди втрачають цей смак до життя, впадають в депресію… Що їм можна порадити, щоб вони вийшли з цього стану?

– Є фізичний аспект, який лікується за допомогою медикаментів. А те, що стосується морально-духовного аспекту, то це залежить від оточення, осіб, які навколо людини. Людина, яку залишили, яка почуває себе самотньою, їй важко. Тому тут важлива увага оточуючих.

– Ви поєднуєте в собі і священика, і педагога, і журналіста, і письменника. Утім, яка з цих іпостасей таки переважає?

– Це завжди я. Я потрохи роблю все з простотою. Нічого не переважає, я такий, який я є. І я щасливий від того, яким я є.

– З яким меседжем Ви хотіли б звернутися до українського читача?

– Те, що я завжди усім бажаю, щоби знайшли дорогу щастя і щоб всі добралися до неба. Бо там є місце для всіх.

У мене був батько, який мало розповідав. Він був дуже скромним, але був прикладом у тому, що робив. Ніколи не втрачав надії, відваги. Щоб не відбувалося, завжди казав, що ми можемо це виправити. Найважливіша річ – щоб досягти чогось в житті, потрібно мати доброго батька.

Розмовляла Олена Янковська, 
IA ZIK

Довідка.

Отець Бруно Ферреро народився в Італії 1946 року. У юному віці вступив до Салезіянського Згромадження і в 17 років склав перші монаші обіти, у 1974 році став священиком. Вивчав філософію, теологію, психологію, декілька років викладав у школі. Подальша його діяльність була пов’язана з видавничою справою та журналістикою. Сьогодні він є головним редактором Салезіянського Вісника – офіційного журналу Салезіянської Родини, якій тільки в Італії виходить тиражем 350 000 примірників. Також о.Бруно Ферреро є автором педагогічних праць та книжок на теми сім’ї, виховання, а також історії для дітей та молоді.

Відомий завдяки підготовці серії книг під загальною назвою «Короткі історії для душі» («Квіти просто квітнуть», «Звуки арфи», «Політ сокола», «Життя – це все, що ми маємо», «Це знає тільки вітер», «Сорок казок у пустелі», «Часом досить промінчика», «Спів польового цвіркуна», «Таємниця червоних рибок», «Кола на воді», «Троянда також важлива»).