Її головний герой – столичний журналіст, який несподівано для себе опиняється у вирі подій – він вирушає на пошуки стародавньої реліквії, знаходить засекречений винахід київських вчених та, зрештою, зустрічає кохання свого життя.

ВВС Україна: Про що ваша книга?

Сергій Батурин: Роман "Кава по-польськи" - про життя, про кохання, про іронічне ставлення до світу і до себе. Це – роман про те, що треба жити з усмішкою.

ВВС Україна: Що спонукало вас до написання цієї книги?

Сергій Батурин: Це вийшло абсолютно спонтанно. Я просто одного дня набрав перше речення, і воно саме написалося. Нічого не спонукало – у мене був гарний настрій, радісний світогляд, і я написав іронічну книжку.

ВВС Україна: Коли я читав "Каву по-польськи", то помітив, що у ній ви, з одного боку, звертаєтеся до читача молодого, бо, розповідаючи про творчість вокально-інструментальних ансамблів (ВІА), зауважуєте, що хтось цього може не знати, або ж виносите в зноски не надто поширене нині слово "авоська". З іншого боку, ви апелюєте до читача старшого віку, приміром, пояснюючи, що таке "продвинутий юзер" комп’ютера. Для кого ви писали "Каву по-польськи", яким ви бачите свого читача?

Сергій Батурин: Мій читач – це людина, залюблена в українську літературу, це український інтеліґент. Але вік цієї людини може бути абсолютно різним. Колись на книжках писали "Для старшого шкільного віку" - у мене такого немає. Я думав, що, можливо, у мене буде різний читач – і молодий, який не знає, що таке "авоська", і літній, котрий не знає, хто такий "юзер".

ВВС Україна: Наскільки схожий на вас ліричний герой цієї книги? Наскільки ви могли б поводитися так, як поводиться він?

Сергій Батурин: Я думаю, що кожна книжка у нормального письменника – трішечки про себе. В принципі, ліричний герой – це людина мого покоління, трошки ближча до середнього віку, ніж до молодого, але ще не здає позиції (сміється ).

ВВС Україна: У передмові до "Кави по-польськи" ви звертаєтеся до своїх "знайомих, приятелів та друзів, які є серед реальних прототипів деяких позитивних персонажів вашого роману", пишучи: "Хто себе пізнав, приходьте з пляшкою ужгородського коньяку, – лимон та кава у мене знайдуться". Багато до вас прийшло друзів з коньяком?

Сергій Батурин: Як це зазвичай буває, пізнали себе багато, але з пляшкою прийшли мало (сміється ).

ВВС Україна: Ваш головний герой є журналістом. По ходу роману він, наприклад, пише статтю з нагоди смерті олігарха, базуючись виключно на основі матеріалів, наданих йому прес-службою цього олігарха. Серед кола його знайомих – хакери, байкери, археологи, високопосадовці спецслужб, на балконі у нього випадково знаходиться сканер для пошуку "жучків" у квартирі. Чи не створюєте ви у читача дещо хибного враження про професію журналіста?

Сергій Батурин: Це ж все-таки не соцреалізм, а іронічний детектив. (сміється )

Щодо матеріалу про смерть олігарха – він же не хотів туди йти, його змусили. Мій герой працює у відділі культури, і не мусив би йти на цей похорон. Це не було його завдання, його безсовісно підгрузили...

Можливо, я справді трохи романтизував роботу журналіста. Мені б не хотілося, щоб читачі думали, що журналісти займаються лише сірою рутиною.

ВВС Україна: Хто ваші улюблені автори, і чи впливають вони на вашу творчість?

Сергій Батурин: Поняття "улюблений автор" не є константою, з віком воно міняється. Був період, коли моїм улюбленим письменником був Артур Хейлі, потім – Хемінгуей, різні були періоди.

На сьогодні мій улюблений автор – це поетеса Анна Малігон, але це ніяк не впливає на мою творчість. Вона просто пише блискучі вірші, вони мені дуже подобаються, ми з нею приятелюємо – от і все.

А як вона може впливати на мою прозаїчну творчість? Вона надто молода, щоб на неї впливати.

ВВС Україна: Чи важлива для вас премія Книга року ВВС?

Сергій Батурин: Я не вірю людям, які кажуть, що для них подібні речі не важливі. Те, що тебе помітили, - це приємно. Адже для чого ти писав свій роман? Щоб тебе помітили, щоб тебе прочитали, адже письменнику важлива аудиторія.

І те, що така поважна інституція як ВВС тебе помітила і включила в "довгий список" свого конкурсу, – це приємно і важливо.

З Сергієм Батуриним спілкувався Святослав Хоменко