Re: цензії

1) Майже двадцять років для того, щоб опублікуватися в Україні, було достатньо писати українською мовою, і це розбестило авторів, видавців і читацьку аудиторію. Автори могли писати абияк, видавці видавали абищо, а читачам теж було все одно, бо хай гірше, але своє. Так більша частина читачів, яким було байдуже, якою мовою читати, аби цікаві твори, автоматично відійшла до російськомовної літератури; а письменники, які не хотіли халтурити на догоду мові (тоді мало хто з тих, хто міг написати захоплюючий сюжет, міг похвалитися і досконалим знанням української), обрали для себе Росію.

Хоча зараз ситуація покращується, але повернути масового читача до української мови вкрай важко, бо читач не вірить, що українською можна прочитати щось якісне, а те якісне, що таки йому трапляється, вважається винятком, який, звісно, підтверджує правило.

2) Оскільки економіка потерпає від постійної кризи, що знижує читацьку платоспроможність, а більшість українських видавництв звикли жити на дотаціях і грантах, в Україні не узвичаєно рекламувати авторів та їхні книги. Погано працюють маркетингові відділи видавництв. Саме тому, наприклад, книги українською (не дуже якісно видані або взагалі погані переклади) везуть у більшість північних, східних, центральних і південних областей з Харкова, а не з Києва чи Львова, хоча звідти можна замовити якісніший товар, який може іноді навіть коштувати дешевше, ніж та ж харківська продукція.

Більшість українських видавництв працює за однією з трьох схем:

а) за гроші спонсорів/авторів/держави, тоді невеличкий наклад книг відходить тому, хто заплатив, і видавництво не переймається розповсюдженням - це здебільшого «спалені» для потенційної аудиторії книжки, вони є, але реально для масового читача їх немає, бо немає в продажу;

б) за шаблонним принципом (європейським - переклади «крутих» письменників, про яких пересічний читач без додаткової інформації ніде не почує; російським - шаблон у різних жанрах) - такі книжки можуть бути успішними, але для молодих українських авторів працювати за шаблоном шкідливо, зрозуміло, з яких причин;

в) за принципом бренду, який приваблює потенційного читача без особливої роботи самого видавця (таким брендом може стати, наприклад, «Коронація слова», також бренд для видавця автор може створити завдяки постійному перебуванню у тусовці та участі у чисельних фестах, слемах, презентаціях, або заручившись покровительством іменитого письменника), - для більшості молодих авторів цей варіант також неприйнятний, бо не всі хочуть випивати, а це майже необхідна умова, більшість авторів мешкає не у Києві чи Львові і має працювати, заробляючи на життя, замість того, щоб кататися по фестах, а «коронацій» на всіх молодих не вистачить, на всеукраїнських конкурсах традиційно багато «своїх».

Хоча, деякі видавництва ризикують, беручи рукописи «з вулиці», - і це практика майбутнього для української літератури. Тому, справді, молодим треба «стукати в усі двері» і не втрачати надії.

3) Що може запропонувати молодий автор, щоб це було цікаво і читачеві, і видавцеві? Не завжди ці дві аудиторії співпадають. Українські видавці шукають тих, хто пише «як Жадан», «як Карпа», у жанрі «українського фентезі», «про русалок і мавок», «про козаків», «про політиків» замість того, щоб шукати цікавих і перспективних авторів та оригінальні твори.

Читачі, які хочуть читати якісну літературу різних жанрів і не вдовольняються шаблоном, звісно, прагнуть різноманіття.

Про що ж здебільшого пишуть молоді автори? Про секс, про жорстокість (віртуальну, бо про жорстокість ці автори знають з відеороликів, розміщених в Інтернеті), граються чужими цитатами, бо це модно. А читачеві не цікаві рефлексії письменників, які особливо ще нічого не бачили у своєму житті, читачеві набридли всякі розмови «біля ковдри» чи «під ковдрою» або «по той бік ковдри», «до сексу» чи «після сексу», незграбні стьобні «політичні розвідки», обкурені та алкогольні марення чи гра порожніми словами, опуси про «як я провів літо».

Читачам цікавий захоплюючий сюжет, детективна інтрига, глибока психологія, прописані складні образи персонажів - все відповідно до обраних жанрів.

Керуючись принципом «нічого, що погано - аби українською», важко усвідомити, що насправді потрібне читачам, які не є письменниками, і що читацькі аудиторії вже сформовані і вони різні і потребують різних книжок.

Книга - не психотерапія для автора, а розказана історія. Про це завжди треба пам´ятати, коли пишеш.

4) А от зі ставленням ЗМІ до літератури взагалі зовсім погано. ЗМІ радше розкажуть про людину, яка колекціонує коробочки з-під сірників, а не про якогось письменника, який не входить до шкільної програми. І з одного боку це цілком природно - кому цікаво, що у Карпи народилася дитина? Це додало їй таланту? Читацька аудиторія від того не збільшується, а інформаційний простір засмічується такими повідомленнями.

Буде література якісною - буде і висвітлення у ЗМІ творчості, а не приватного життя.

Буде «блат» для певної когорти письменників в інформаційному просторі - буде зневажливе ставлення читачів до всієї української літератури («все те же на манеже» (с)).

Буде українська література стьобною і матюкливою - читатимуть ці «книжки» тільки письменники та їхні друзі.

А як не буде уваги до літератури з боку звичайних читачів - не буде і нормальних конкурентних накладів - видавництва не ризикуватимуть, друкуючи молодих, - замкнене коло, яке можна розірвати у будь-якому з пунктів, якщо мати на те волю і певний ресурс.

Щоб конкурувати з телебаченням та Інтернетом, література має якісно від них відрізнятися і давати читачеві те, що він не отримає від віртуальності та під час перегляду телевізійного контенту. Секс, бруд, жорстокість, стьоб, низькопробна політика, різноманітні ігрища та реаліті-шоу - це вже є у житті кожного. Дайте людям захоплюючі сюжети, сильні здорові емоції широкого спектру та яскравих героїв, чиї образи змінюються відповідно до розвитку сюжету, як у житті, - це якісно відрізнить молоду українську літературу від інших, більш легких розваг, і серед інших літератур.

Що можна сказати замість підсумку? Бо плакатися про «поганих читачів», «поганих видавців» чи «поганих авторів» найпростіше.

Пишіть і шукайте свого читача і насамперед зрозумійте себе, а вже тоді йдіть до видавця і знаходьте того, хто ризикне. Писання-милування собою дає дивіденди лише у вузькій тусовці френдів.

Якщо написане варте, щоб його читали, воно буде надруковане, коли прийде потрібний час. І аж ніяк не раніше. Часто молодий автор просто не готовий до справжнього дебюту, після якого іде вибір: чи пов´язувати життя з літературою і багато працювати, чи залишити писання на рівні звичного хобі і використовувати творчість як привід для спілкування.

І нерідко через несвоєчасність вибір робиться неправильний.