Суть акції, як пояснив у своєму блозі на Facebook Афонін, у тому, би змусити владу звернути увагу на проблеми книговидання, продовжити податкові пільги для видавців та ухвалити комплексну програму розвитку книговидання в Україні.

Пропонуємо повний текст звернення Олександра Афоніна.

Друзі! Колеги! Співвітчизники!
Я позавчора розмістив на ФБ своє звернення з приводу намірів Міністерства фінансів та Державної податкової служби з 01.01.2013 року анулювати режим пільгового оподаткування суб´єктів видавничої справи. Багато хто відгукнувся на це звернення, однак значна частина тих, хто спілкується в мережі і хто виходив на зв´язок зі мною електронною поштою чи телефоном, сприймають питання пільг, як суто галузеву проблему. Однак це не так. Проблеми, від яких майже усі роки існування суверенної України потерпає національна книга, - це проблеми кожного з нас, я маю на увазі тих, хто вважає себе українцем.
Справа в тім, що книга - не просто предмет матеріального виробництва, а надзвичайно чуттєвий, перевірений часом психологічний, культурно-мистецький інструмент творення людини у самому високому розумінні цього слова. Людина, яка багато читає, засвоюючи знання напрацьовані людством, в усі часи мала гарантії на успішність свого життя, на високий соціальний статус, перевагу перед нечитаючими у своєму професійному і кар´єрному зростанні. Кожен з жанрів літератури, до якого долучається читаюча людина, формує у неї, як у особистості, різні важливі якості. Художня книга розвиває творче мислення, духовна - дозволяє викристалізувати рамки моральності, науково-популярна - допомагає визначитись у виборі життєвого шляху, суспільна - дає розуміння тих процесів, що відбуваються в соціумі, і визначення свого місця в них, спеціальна і наукова - створюють основу для осмисленого руху в обраному професійному напрямі... Рівень розвитку конкретної країни, рівень і якість життя людей в ній мають пряму залежність від кількості і якості знань, усвоєних народом цієї країни. Сучасні «азійські тигри» - Китай, Південна Корея, та інші, де книзі і знанню, почерпнутому з неї, відводиться одна з головних ролей у забезпеченні ефективного розвитку держави, модернізації її виробничої, технічної і технологічної сфер, економіки в цілому, своїми успіхами наочно засвідчують: стратегія, обрана владою цих країн, є вірною
В Україні ж все відбувається навпаки. Протягом всієї доби незалежності України ні людина, як головний капітал держави, ні її культурний, духовний, інтелектуальний розвиток, ні книги і читання, як основні чинники успішності цього розвитку, жодного разу, за ініціативи самої влади, не були предметом державницької уваги і ретельного аналізу їхнього реального стану. Ті ж рішення, які іноді приймались, чи дії, що іноді виконувались по відношенню до книги і читання, носили безсистемний, фрагментарний характер і, як правило, були результатом тиску з боку громадськості чи елементом політичної боротьби напередодні чергових виборів. Саме тому, починаючи з 1994 року, населення країни існує фактично в стані книжкового, культурного, інтелектуального голоду. В Україні продукується на рік близько 1 книги на одного мешканця. За цим показником наша держава знаходиться на останньому місці в Європі, відстаючи від європейських стандартів у 5-6 разів. Але це лише виробництво, а споживання книги відстає в 10 і більше разів. І, як результат ігнорування книги і читання,за 18 років, що минули, а це вік одного покоління українців, деградаційні процеси у всіх сферах життєдіяльності держави стали помітні вже неозброєним оком. Знищена система книгорозповсюдження в країні; значно скоротилась кількість бібліотечних закладів, а оновлення їхніх фондів зведено до непристойного мінімума, який ні за яких умов не може дати відвідувачу уяву про сучасні процеси, що відбуваються у країні і світі; національна наука, як найбільш впливовий важіль розвитку суспільства у його виробничій і технологічній складовій, фактично перестала існувати, а тиражі наукових видань опустились до межі у 100-150 примірників і стали недоступними не тільки пересічному читачеві, а навіть науковцям; моральний, культурний і духовно-психологічний стан населення, судячи з інформаційних приводів в новостійних програмах телебачення, дозволяє говорити про його соціальну депресію, як про хронічне захворювання суспільства; зруйнована кадрова політика і соціальні ліфти; знищена потреба в моральній, культурній, освіченій людині, як головній рушійній силі суспільного прогресу; в практиці призначень на керівні посади в системі державного управління та державному секторі вирбничої сфери панують корупція, кумівство, родинні зв´язки, а не досвід, знання і професіоналізм; правоохоронні органи і органи судочинства змінили функцію боротьби за права людини на функцію боротьби з людиною, яка бореться за свої права... Споглядаючи ситуацію у гуманітарному просторі сучасної України, чітко усвідомлюєш справедливість виразу: «Чим менше книг - тим більше в´язниць!».
Закон, яким вперше було надано видавничій галузі існуючі податкові пільги, був прийнятий у 2002 році лише завдяки активній публічній позиціїУкраїнської асоціації видавців та книгорозповсюджувачів і передвиборчим колізіям у боротьбі між конкуруючими політичними силами, представленими у тодішньому парламенті. Але діяти він почав лише з 1 липня 2004 року у зв´язку з шаленим опором його запровадженню з боку фінансово-економічного блоку тодішнього складу уряду. За вісім років існування цього закону (у 2008 році його дію було продовжено до 1 січня 2015 року) спільними зусиллями було відбито 9 спроб провладних сил припинити його дію. Власне саме цей закон дозволив проіснувати видавничій галузі на межі виживання і в кризових умовах виконувати роль захисника останнього рубежу, за яким починається тотальна моральна, культурна та інтелектуальна деградація народу України.
І це при тому, що будь-кому зрозуміло, що ніякі реформи в державі не матимуть успіху, якщо спочатку не реформувати ту силу, яка є основною в їх реалізації - людину. Лише патріотизм, висока культура, сучасний рівень знань і вмінь українців дозволять говорити про рефомування держави, її виробництва на основі нових технологій, економіки в цілому, як про реальний процес.
Нинішню атаку «геніальних державотворців» без допомоги тих, хто розуміє справжнє значення книги і читання у прогресивному розвитку людської особистості, нації і держави - нам не відбити.

Тому пропоную всім учасникам мережі, кому небайдужа доля української книжки, майбутнє України, її культури, освіти, науки, майбутнє наших дітей і онуків, розпочати безстрокову протестну інтернет-акцію під умовною назвою «Жодного дня без листа Президенту України і Прем´єр-міністру України». Суть її полягає у наступному. Щоденно кожен учасник акції, залучаючи до цього своїх друзів, які поділяють його точку зору, направляє на електронні адреси Адміністрації Президента, Кабінету міністрів, Міністерства фінансів і ДПС, а також на особисту сторінку М. Азарова на ФБ лист приблизно такого змісту: 
«Я, ____________________, представник народу України, якому, згідно її Конституції, належить влада в державі, вимагаю від органів виконавчої влади :

- визнання національної книги стратегічним продуктом для держави;

- негайної розробки , затвердження Кабінетом міністрів і введення в дію Державної комплексної програми розвитку національної книговидавничої справи та популяризації у суспільстві книги і читання, як основних впливових чинників розвитку і вдосконалення особистісних якостей громадян України;

- зняття з розгляду питання внесення змін до Податкового кодексу в частині, що стосується відміни податкових пільг для української книги і друкованих ЗМІ.;

- - забезпечити вільний, безкоштовний доступ українців, незалежно від їхнього майнового стану, до царини сучасних знань з усіх сфер життєдіяльності людини за рахунок встановлення в Державному та місцевих бюджетах фіксованого щорічного відсотка видатків на закупілю книжкових і передплату періодичних видань в обсягах, які потребує єфективний розвиток людини і держави».

- Ми повинні, врешті-решт, змусити їх зробити те, що держава повинна була зробити ще на зорі своєї незалежності.

Прошу висловлюватись «за» чи «проти» цієї пропозиції, але без брутальності.