Словенський письменник Іван Мінатті (по-словенськи: Ivan Minatti) народився 22 березня 1924 року в селі Словенске Коніце, у п’ять років із родиною переселився у Словань-Градец, а в десять – до Любляни. У 1943 році закінчив гімназію в Любляні й почав студіювати медицину. Під час війни долучився до партизанів. У народно-визвольній війні був четним і батальйонним комісаром у 16-ій народно-визвольній бригаді. У 1946 році був демобілізований. Потім поступив на філософський факультет Люблянського університету, де студіював славістику. Університет закінчив у 1952 році. Від 1947 року був редактором видавництва «Молодіжна книга» («Mladinska knjiga»), де пропрацював до виходу на пенсію в 1984 році. Від 1987 року був членом-кореспондентом, а від 1991 року – дійсним членом Словенської академії наук і мистецтв. Помер Іван Мінатті 9 червня 2012 року в Любляні. Дружина Івана Мінатті Лойзка Шпацапан також була письменницею.

Іван Мінатті був представником першої повоєнної хвилі словенських поетів. Вірші почав писати ще в гімназії і публікував їх у рукописному альманаху «Враження» («Utrinki»), а потім у часописі «Мистецтво» («Umetnost»). Під час війни друкувався в партизанських газетах, потім співпрацював із багатьма часописами. Водночас багато перекладав, головно поезію. Лірика Івана Мінатті є перш за все особистісною, настроєвою та чуттєвою, словом – інтимною. Його стиль є імпресіоністичним, неоромантичним, із нахилом до експресіонізму. У версифікації домінує вільний вірш. Вірші Івана Мінатті спершу були дещо меланхолійні, сповнені туги, самотності, сумнівів, невпевненості та песимізму, проте пізніше в них почали з’являтися інтимність, описи кохання та природи.

Іван Мінатті видав поетичні збірки «Зі шляху» («S poti», 1947), «І прийшла весна» («Pa bo pomlad prišla», 1955), «Когось мусиш любити» («Nekoga moraš imeti rad», 1963, 1981), «Вітер співає» («Veter poje», ) 1963, «Біль недосвідченого» («Bolečina nedoživetega», 1964, 1970, 1994), «Все біжить за хмарами і птахами» («Vse beži z oblaki in pticami», 1966), «Вірші» («Pesmi», 1971, 1977, 1980, 2001), «Особа» («Obraz», 1972), «Коли я тихий і добрий» («Ko bom tih in dober», 1973), «Прислухаюся до тиші в собі» («Prisluškujem tišini v sebi», 1984), «Під закритими століттями: вибрані вірші» («Pod zaprtimi vekami: izbrane pesmi», 1999), «Мінатті – вибрана лірика» («Minatti – izbrana lirika», 2004).

Іван Мінатті писав і вірші для дітей, які публікував у дитячих часописах «Ciciban», «Pionir», «Kurirček». Написав Іван Мінатті також текст лялькової вистави «Соломяний бичок» («Slamnati voliček», 1951).

Відомий Іван Мінатті і своїми численними перекладами. Зокрема, у його перекладі з французької вийшов «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері, з македонської – «Вибрані вірші» Кочо Рацина. Іван Мінатті упорядкував, переклав і видав антологію циганської поезії («Ciganska poezija») і антологію сучасної македонської поезії («Sodobna makedonska poezija»). Багато віршів Івана Мінатті перекладені на низку інших мов. Окремі книжки вийшли сербською, македонською, албанською та чеською мовами.

Чимало віршів Івана Мінатті покладено на музику, зокрема «І прийшла весна» («Pa bo pomlad prišla»), «Цінь-цвірінь» («Čirik-ci»), «Коли я думаю про тебе» («Ko mislim na te»), «Під наметом» («Pod šotorom»), «До побачення» («Svidenje»), «Я піду» («Šel bom») та інші.

Іван Мінатті отримав низку літературних премій і нагород, зокрема премію Товариства словенських письменників за збірку «І прийшла весна» (1955), премію Фонду Прешерна за збірку «Когось мусиш любити» (1964), Міжреспубліканську нагороду за переклади з інших югославських літератур (1973), «Золоте перо» – нагороду Товариства перекладачів Македонії (1973), премію ім. Франце Прешерна за збірку «Прислухаюся до тиші в собі» (1985) тощо.

Українською мовою окремі вірші Івана Мінатті переклав Іван Ющук («Всесвіт», 1987, № 2).