Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека імені Ф. Потушняка підготувала збірник спогадів, статей, есе, бібліографічних джерел «Петро Скунць у колі сучасників». Це вже третє таке видання, два попередні  у цій серії були присвячені Івану Чендею  та Олексу Мишаничу.

“Всі ці живі враження спільно творять виразний портрет визначного письменника, фіксують десятки розмаїтих ситуацій, пов’язаних із Петром Скунцем.  Власне в цьому і полягає одне із завдань цієї серії – по можливості уникнути зайвої академічності, надавши перевагу олюдненню вже хрестоматійної постаті”, – зазначила упорядник книги Іванка Когутич.

Видання насичене фактами, емоціями, світлинами, подіями. Тут можна знайти і дописи самого Петра Миколайовича, і спогади про поета, і інтерв’ю з Петром Скунцем. Це живі, яскраві діалоги письменника з відомими журналістами Василем Ниткою, Василем Ільницьким, Олександром Гаврошем, Василем Вароді та Людмилою Кудрявською.

Зокрема, своїми спогадами ділиться соратник по  газеті “Карпатська Україна” Петро Пойда, відтворюють тогочасну дійсність щоденникові фрагменти Івана Чендея, блискучі репліки  Фелікса Кривіна, про велич бунтівного горянина розповідають Дмитро та Тараса Креміні, Василь Басараб.  Своїм творчим вибором йому завдячує закарпатський актор Василь Шершун. Пронизливими є також розповіді про поета доньки Наталії та дружини Олени.

“Він був душею товариства. Із ним люди ставали дотепнішими, мудрішими, сміливішими. Гумористи могли тільки позаздрити його епіграмам – доброзичливим і не дуже, які він щедро розсипав довкола себе. Я певен, що в багатьох родинах, мов сімейні реліквії, зберігаються серветки із його експромтами. Якби вдалося все те багатство зібрати докупи, вийшла б неперевершена збірка гумору і сатири Петра Скунця”, – пише Василь Густі.

“Він змушений був стати політиком у найбільш відповідальний і непевний перебудовний час. Він очолив закарпатський Рух, і це було гарантією чесності й непідкупності руху, його правоти. До Скунця не бралися оббріхування тогочасних компартійних чиновників і покусування денаціоналізованих пасинків свого народу, але він не був політиком. Він був сином своєї землі і, як справжній син, був повноцінним українцем, розуміючи внутрішньо, без зайвих теоретизувань природність закарпатського українства”, – зазначає  Михайло Сирохман.

“Петро Скунць не ремствував, дивлячись на все довкола поглядом стоїка. Бо все минає, мине і це. Зате був безмежно щедрий до інших. Добре слово у нього знаходилося навіть для тих, хто, може, цього і не заслуговував. Але він ніколи не скупився на аванс для того, хто ставав на невдячну літературну стезю”, – таким бачить поета Олександр Гаврош.

“Петро Миколайович народився поетом, але був також і журналістом. Щоправда, до другого ремесла ще раз повернувся на деякий час уже в зрілому віці, коли довелося на початку 1990-х редагувати газету «Карпатська Україна». Це були скрутні часи не лише для газетярів, але для них чи не найбільше. Брак коштів, паперу, дороговизна друку… Непрактичному відомому поету довелося, як би нині сказали, освоювати ази роботи менеджера поліграфічної справи на льоту”, – згадує Віктор Дрогальчук.

“Не буду приховувати: для розрядки ми, інколи, дозволяли собі чарку-другу «татранського чаю». Під час таких редакційних «PITSTOPів» П.Скунць розповідав нам багато цікавих історій з його буремного творчого, сповненого пригод і випробувань життя. Зокрема про те, як він видрукував на машинці міжгірської райгазети «Радянська Верховина» та зберігав у надійному місці дисидентські статті В´ячеслава Чорновола, котрий перед черговим арештом працював на телевізійній вишці на горі Плай над Волівцем; хто допоміг особисто йому уникнути арешту; розмірковування про місію національної інтелігенції; про «колег», заздрощі яких за рівнем свого цинізму перевищували ненависть неприхованих ворогів.

Чому ж тоді так нелегко пробивається ідея української незалежності на Закарпатті? Бо вона трималася на громадських засадах, у вільний від роботи час, власним коштом людей, в обстановці гіперінфляції, коли щоденне виживання відсувало на задній план стратегічну мету – національна незалежна Україна. Ми були на 100% праві, і тим уже заважали бюджетній номенклатурі з силовиками розхапувати, що погано лежить. Ідейні громадяни завжди незручні”, – підсумовує Василь Ільницький.

У книжці звучать спомини П.Часто, Н.Ференц, І.Сенька, В.Вароді, Л.Кудрявської, В.Товтина, М.Рошка, С.Федаки, Х.Керити, П.Мідянки, С.Максимчука,  В.Лешка, О.Боржави, В.Зубача, В.Горвата, М.Нейметі, Л.Годованого…

Але укладачі видання сподіваються, що це лише перший крок. Адже “у роботі над книжкою зауважили, що матеріалів, пов’язаних із Петром Скунцем стільки, що їх доведеться видавати ще не однією книжкою. Зокрема, це й вагома частка публіцистики, літературно-критична спадщина, листування“.  “Тут подано тільки те, що нам вдалося зібрати в ювілейний рік”, – переконані вони.