Сам автор мешкає в місті Мелітополь, що відоме як головні торгові ворота до Криму. Вірогідно саме тут живе прототип образу головного героя, хоча цілком можливо, що автор наділив свого персонажа автобіографічними рисами,» – так починається одна із рецензій на книжку молодого письменника.

Справді, Сашко Завара народився в листопаді 1983 року на Донеччині. У 2006 році закінчив філологічний факультет педагогічного університету. Цікавиться хорошою літературою і життям навколо. Про літературу, яку він творить – у нашій розмові.

– Мабуть, варто почати з назви твору. Чому вона подвійна і що криється за нею?

– Я люблю смачні і соковиті назви, і це стосується на лише літератури, а й музики чи кіно загалом. Он, останній на цей час хороший приклад соковитої назви – це «Сталінград» Бондарчука. Дивіться, як все вийшло, дійсно смачно і помпезно, і людям це подобається. А от якби назвали фільм, скажімо, «Катя», навряд чи хтось би ним сильно зацікавився. Отже, в хорошій назві є два моменти: по-перше, вона загострює увагу, а по-друге вона назавжди залишається в пам’яті. Що стосується книги, то її подвійне ім’я прийшло вже після закінчення основної роботи над текстом. З самого початку твір називався просто «IQ = FAQ». Кожен розуміє цю назву по-своєму, але загалом її можна сприймати, як «питання і відповіді». Перечитавши весь твір, я зрозумів, що одного імення буде мало, бо воно не охоплює весь зміст книги, і тому, довго не думаючи, дописав – «Історія Хворого розуму», бо він певним чином є центром книги. Як показав час, з назвою я дійсно не помилився, бо твір таки став подвійним: комусь більше за все подобається частина «IQ = FAQ», тобто нотатки і роздуми, а когось пре суто «Історія Хворого розуму» – сперма і кров. Більше того, моя нова робота теж має подвійну назву, бо якась одна також не охоплює весь зміст твору. Але про це згодом.

– Це ваш дебютний твір: як виварювалась ідея написання книги?

– Я би не назвав це своїм дебютним твором, бо реально дебютний твір лежить десь вдома серед поетичного мотлоху, яким я колись бавився. Скажімо, «Історія Хворого розуму», це перша робота, яка побачила світ, от і все. А що стосується ідеї, то її, як такої, не було. Був цикл нотаток, він згаданий в книзі, який мені заманулося зробити художнім, тобто взяти і скомпонувати все таким чином, щоб це виглядало як художній твір. Впевнений, мені це вдалося на всі 100. І хоча є люди, які цим незадоволені, тобто на їхню думку в книзі аж занадто багато роздумів і занадто мало сюжетних подій, все одно читацьких схвальних відгуків я чую і читаю більше ніж засуджуючих. Та й то засуджують, як правило, лише за надмірну брутальність висловів і тексту загалом. Але то таке.

– Як створювалася аудіоверсія роману, та й загалом як появилася ідея ще й такого поширення?

– Знову ж таки, ніякої ідеї такого поширення не було. Один з читачів якось написав, що от, мовляв, Завара прощупав тенденції ринку і вирішив, що його книга має бути саме такою. А потім виявилося, що він ще й непоганий маркетолог, і тому наперед продумав всі свої рекламні ходи, які розраховані на піар «Історії Хворого розуму». Звісно, мене тішать такі слова, але мушу зазначити, що все це неправда, бо все, що я роблю – це експромт чистої води. Це стосується і аудіо формату книги. Колись я працював на радіо, вів прямі ефіри і розважав людей хорошою і поганою музикою. Одного разу я пішов звідти, але в мене там залишився приятель з яким ми підтримували зв’язок. Саме він і запропонував записати книгу на «плівку». Я якось дав йому почитати рукопис і він його оцінив належним чином. Потім це забулося, а згодом, точно не пам’ятаю за яких обставин, він сказав – а давай я запишу аудіо версію. На тому і домовилися. Робота зайняла в нього десь півтора чи два місяці, і, що характерно, він все зробив сам, без моєї участі. Тобто, він начитав текст твору, в певних місцях зімітував голоси і підібрав до тексту найкращі саундтреки, які тільки до нього можна вигадати. За цей час він зробив колосальну роботу, і тому готовий продукт я називаю театром одного актора. В найкращому сенсі цих слів. Аудіо формат з’явився ще до того, як світ побачили примірники. Була думка видати книгу в форматі МП3, але якось не зрослося, і, мабуть, на краще. Розповсюдження перших двох глав добре позначилося на зацікавленні в «Історії Хворого розуму», але викладати її в Мережу повністю бажання не було. Зараз навіть не можу пояснити чому. В цілому, гадаю, аудіокнига чекала свого часу. І, не дивлячись на те, що, загалом я проти творчого піратства, вона вийшла в світ якраз в день боротьби з піратством. Я сам виклав її в Мережу, таким чином посміявшись над власними поглядами. Так іноді треба робити.

– Одразу привертає увагу ім’я головного героя – ВіктОр Опанасович Пєчєнька. Чому саме такими кумедним найменням ви його наділили?

– Я не знаю, чому назвав його саме так. Тобто, я просто бачив ім’я головно героя в своїх думках, і все. Знаєте, буває, що жінка завагітніла, і вже через якийсь час майбутні батьки сидять в Інтернеті чи листають якісь книжки і журнали, вишукуючи ім’я своєму сину або дочці. А буває так, що вони нічого не шукають, бо вже наперед знають імена своїх дітей. Мій випадок останній, тобто я не вигадую ім’я, не дивлюся, що воно означає. Я просто бачу його. І, звісно, я не думаю про те, як його сприйматимуть інші, бо мені цікаво давати читачам можливість польоту їхньої фантазії. Приміром, вам це ім’я здалося кумедним, та в той же час один з читачів побачив в ньому якусь реальну загрозу. Тобто на його думку чоловік з таким ім’ям реально може виявитися якимось маніяком. І по своєму він правий. От що поєднує ці прізвища – Чікатіло, Пєчєнька, Пічушкин? Вони всі кумедні, правда? А ще це прізвища маніяків-убивць.

– У книзі порушено цілий ряд соціальних, релігійних, побутових та морально-етичних проблем. Чи складно було поєднати в рамках одного твору такий мікс різнотипних тем?

– Ну, я би не назвав ці теми різнотипними. Справа в тому, що релігію, побут і якісь там морально-етичні проблеми можна об’єднати одним словом. Це соціум. І в межах соціуму ці, на перший погляд різнотипні теми, міцно пов’язані одна з одною. Я це добре розумію і тому мені нескладно проводити паралелі і переходити з однієї теми на іншу.  

Мій новий твір, от там дійсно є суміш несумісних тем. І я з цим згоден. Але мені вдалося їх поєднати, і на мою думку, все вийшло органічно і що ще краще – цікаво. Гадаю, читачі зможуть оцінити це вже наступного року. Загалом, я не присвячую себе якійсь одній темі, бо мені цікаво експериментувати, мені цікаво проводити досліди. Митець, чим би він не займався – прозою, музикою чи малюванням, не обов’язково має бути скрупульозним задротом. Іноді він може бути і хуліганом. Так, інтелігентним, начитаним і освіченим, але все одно хуліганом. Творити за правилами, писати за канонами і прикладами – це нудота. Експерименти й імпровізація, ось що справді важливо. Хіба щастя і кохання можуть бути розпланованими? Звісно, що ні. З творчістю те саме. До того ж класиками стають лише ті митці, які знаходять свій індивідуальний шлях. А той, хто шукає в словнику визначення слова «роман», а потім пише щось відповідне до прочитаного, приречений все життя дивитися в спини іншим. Той, хто йде слідами великих, своїх слідів не залишає. І це треба розуміти.

– Як гадаєте, на яку саме читацьку аудиторію розрахований твір? Чи, можливо, його будуть читати усі незалежно від віку?

– Якщо я не розписую план майбутнього твору і не загадую, яке ім’я обрати для героя, то про вік читацької аудиторії, я тим паче не думаю. Одностайно: пишу для всіх людей, для читачів будь-якого віку. І, гадаю, що кожен представник, неважливо, молодого покоління чи вже дорослого, досвідченого, в моїй прозі завжди знайде щось цікаве. Загалом, я ніколи не розумів оце от маркування за віком. І тому відкритий для будь-якого читача, неважливо школяр то чи пенсіонер. Головне, аби читач був людиною мислячою, це все, що я прошу. Отже, єдиний критерій – наявність працюючого мозку.      

– Ваш роман з присвятою  «Дякую тобі». То кому ж дякує Сашко Завара?

– О, він дякує людині, яка ціною своєї нервової системи перетворила морального виродка Віктора Пєчєньку на врівноваженого письменника Сашка Завару. За це він дякуватиме їй і цінуватиме її протягом всього життя.