– У книжках «Легенди про козаків», «Китеня Тимко» Ви вживаєте багато зносок-пояснень. Чи в усіх Ваших книжках використано зноски і навіщо Ви їх застосовуєте?

– Дуже приємно, що ти так уважно читав, дорогий друже! Так, дійсно, зносок багато. Якщо ти звернув увагу, я намагаюся пояснити складні слова та поняття, що притаманні, наприклад, професійним мореплавцям, або описуючи історичні події, рідкісних тварин (риб, динозаврів, птахів) чи рослини.

Використовую зноски, аби допомогти читачеві дізнатись про навколишній світ трішечки більше, ніж є в підручниках. Бо ж не завжди маємо змогу користуватись інтернетом, щоб зрозуміти, що таке «планктон» або «вогні Св. Ельма» тощо.

Зносок немає хіба в книзі для самих маленьких – про черепаху Наталку. Там казки малі й прості, там я не використовую жодного складного слова».

– Ви дитячий письменник, а чи є у Вас книжки для дорослих? Якщо є, то для кого легше писати і чому?

– Так, я пишу лише для дітей. І мені це дуже подобається, бо дитячий світ набагато яскравіший, веселіший і цікавіший. А ще – він добрий. Коли створюю новий казковий світ, намагаюсь, щоб в ньому було комфортно почуватись всім – і дітям, і дорослим.

А книжок чи то творів для дорослих у мене обмаль – три маленьких оповіданням і соціально-психологічний роман «Убити Антиципатора», написаний у співавторстві з моєю колежанкою та подругою Ольгою Рєпіною.

Насправді, дитячій літературі я не зрадила. Просто вирішила випробувати свої сили, підтвердити (для себе особисто) майстерність і знання психології дорослої людини. Бо, сам розумієш, написати великий текст, що буде цікавий людям, які мають певний життєвий досвід, важче.

Зараз я знов змінила напрям діяльності. Щойно у львівському видавництві «Світ» вийшла друком книга «Що ми знаємо про себе? Оповідки про організм людини». Тексти розраховані для дітей молодшого шкільного віку, але це не художня література, а науково-популярна.

– Про що буде у Вашій наступній книзі?

– Чесно кажучи, наступна книга – про пригоди маленького динозаврика. І назватиметься вона «Цукерка для динозаврика». Сподіваюсь, видавництво «Талант» встигне видати її до Львівського Форуму видавців. Захід цей традиційно проходить у вересні. Отже, чекаємо!

Далі ж... У мене є декілька недописаних казок та фантастичних повістей. Але переказувати їх не буду – автори, зазвичай, забобонні. Вважають, що розповівши заздалегідь про свої сюжети або плани, змусять долю стати неприхильною і до написаного, і до того, хто пише. Тому, як кажуть: поживемо – побачимо...

– Що Ви любите читати? Поясніть, як Ви обираєте книгу для читання?

– Смаки у мене постійно змінюються. Так само, як і настрій. Тому намагаюсь обрати книгу, яка б відповідала почуттям. Коли сумно – обираю веселу книгу. Коли весело – серйозну.

У дитинстві дуже полюбляла пригодницькі романи, особливо Жуля Верна. Зараз, навпаки, читаю багато дитячих книг, щоб бути в курсі, що пишуть колеги-письменники.

Як у професіонала, у мене дуже жорсткі вимоги до літератури для дітей. Не люблю, коли в них багато невиправданої жорстокості. І, відкрию таємницю: ще з дитинства не люблю, коли у книги сумний кінець. Тому в своїх творах намагаюсь цього уникати». 

– Що для Вас означає віра в Бога? Яке місце Він займає у Вашому житті?

– Вибач, але мені не хотілось би торкатись таких особистих почуттів. У цьому я дуже закрита людина.

– Дехто вважає, що телевізор це зло. А як вважаєте Ви?

– Насправді, кожна річ, яка існує в світі, сама по собі й не добра, й не зла. Такою чи такою її роблять люди.

Телевізор, наприклад, нестиме зло, якщо дитина дивитиметься його цілодобово. Сидячі біля телеекрану, по-перше, можна зіпсувати собі здоров’я, по-друге, виключитись із життя родини, по-третє — припинить навчатись і залишиться неуком. Хоча, іноді по телевізору показують цікаві пізнавальні програми, які я б рекомендувала дивитись школярам. Втім, в першу чергу, треба прислухатись до думки батьків. Вони поганого не порадять.

– Яким Ви уявляєте майбутнє?

– Уявляю, що люди наприкінці кінців знайдуть спільну мову, дійдуть однієї думки у найважливіших питаннях і наша чудова планета розквітне.

– Як Ви вважаєте, якщо людина гарно малює, то кажуть що вона картину пише, а якщо людина письменник, то вона свій твір не пише, а малює? Чи як?

– Так, ствердження вірне. Поясню, чому існує такий вислів. Коли кажуть: художник «пише» картину, то мають на увазі, що він майстерно зображує деталі і для глядача природа або людина ввижаються реальними. Теж стосується і письменника. Коли він «змальовує» (ретельно виписує словами) персонажів, читачеві здається, що вигадані люди реальні і живуть поруч, а події – відбулись або ось-ось мають відбутись.

– Яке Ваше найзаповітніше бажання?

– Моє найзаповітніше бажання – щоб на Землі завжди панував мир і всі люди жили у дружбі та злагоді.