Ця проза, місцями нерівна, навдивовижу жива, трепетна і водночас непроста. Роман пані Софії, яка сховалася під псевдонімом Міа Д’Арк «Наснилося між двох світів. Невагомість», що минулого року отримав відзнаку «Коронації слова» вийде , ще у серпні, у київському видавництві  «»Світ успіху».

У цьому романі своєрідним є поєднання українського і американського досвідів, синтезу двох ментальностей,  загальнолюдські проблеми роману, закорінені у кров і пам’ять українських предків письменниці. Розмова магістрантки філології  Прикарпатського університету Марти Мадій із п. Софією Міколяш  , впевнений, буде Вам цікавою.

Степан Процюк

Марта Мадій: Чи Ви не сумуєте за Україною?

Софія Міколяш: Відповім  на це запитання цитатою з моєї книги: "Запитувати таке є рівноцінно тому, що болить більше: тіло, яке душею на березі дитинства, чи душа,що тілом заземлена на чужому подвір’ї..."

Україна це моя Батьківщина, земля моїх шляхетних предків. Звичайно  сумую, тому і стараюся щороку прилітати, тому і роблю все те, що роблю.

І мені завжди добре тут, в гостях-вдома, що я приймаю з неабиякою вдячністю.

Чи мріяли колись стати письменницею?

Мабуть ні. Саме слово ПИСЬМЕННИК для мене за своєю вібрацією рівносильне до “священник". Обидва в своїх значеннях несуть неабияку відповідальність, бо виконують подібну місію-торкаються людських душ. Це накладає вагомий обов´язок. Відверто, я ще й досі вживаюся зі словом “автор". Чесно скажу, я й мріяти не могла, що одного дня почую про себе “письменниця" Це неабияк надихає на вдосконалення і поступ. І я приймаю це, як честь. Але не треба забувати, що з кожною НАДсилою, приходить НАДвідповідальність.

Чи може  письменниця, яка пише українською, зреалізувати свій хист у США?

Немає нічого неможливого. Америка мене навчила ставити  конкретні завдання, , розробляти план дій, стретегічно мислити й добиватися поставленого власню кропіткою денною працею. Я вірю саме в працю та успішні людські альянси. Тим паче, що переклади українських авторів є зараз навіть дуже цікаві світові. Кінематограф, театр все частіше адаптують саме такі твори українських письменників, і це неабияк надихає.

 Головне залишатися вірному собі, притримуватися власного компасу, вміти перевинаходити себе, адаптуватися, не втрачаючи своєї ідентифікації, та швидко відновлюватися і бути стресостійкими.

Чи писали Ви колись вірші? Коли прийшло рішення чи поклик писати?

Віршувала навіть ще в дитинстві. Потім в юності, находило. Серйозні почала писати вірші й прозу з 2015. Протягом мого навчання в East-West University Chicago 2016 я почала відчувати, що то таки якийсь особливий процес того, що приходить до мене і думки про свій перший твір настирнішали Та перші серйозні кроки в цьому напрямку я зробила саме після глибокого ознайомлення з творчістю письменника Степана Процюка, зокрема його повісті  "Бийся головою до стіни", яка потрясла мене. Також неабиякий вплив на мене мали "Чорний Лебідь", "Антикрихкість" , тобто філософські романи Насима Телеба.

Тому в 2018 я зважилася і подала свій рукопис на "Міжнародний Конкурс Коронація слова" і в 2019 була дипломована спец відзнакою «Міжнародний вибір»

Буду писати далі.

Які місця у романі давалися вам найважче? Які місця у «Наснилося Між Двох Світів. Невагомість» Ви найбільше любите?

Я не можу сказати, що щось давалося найважче, бо весь процес писання проходив крізь мене, це важко пояснити. Не дуже приємні місця, то звісно ж ті, де мова йде про негативні конфліктні ситуації та спротив, наругу. До прикладу розділ "Lake Shore Drive".

Думаю всім нам з вами подекуди не вистачає в цьому світі романтизму, розуміння, прийняття нас такими, як ми є. Мені близькі місця, де життя людське розглядається через більш філософську призму, без жодної моралізації чи схиляння думки читача в одну, чи іншу сторону. "Чистота", "Червоний Карп", "Дід-пасічник", "Черепаха...", "Корінням в Небо" всі ці розділи мають  глибинне значення для мене. Сподіваюся, що і читачі моєї першої книги трилогії, знайдуть щось саме для них, як не в самих рядками, то поміж ними...

Кажуть цей роман є першою частиною трилогії? Коли чекати другу, пані Софіє?

Саме так. Інформація про саме такий триптих одразу запала мені в душу. На жаль, з усіми емоціями пандемії, балансуванням роботи і сімейних обов´язків, березневим карантином, якось все трохи змістилося, бо ми плануємо, а інші сили керують, часто-густо. На карантині я більше займалася самоосвітою саме в напрямку публікації та стратегій збуту майбутньої книги. І писалися в цей рік практично тільки вірші. Подекуди доволі важкі й філософські.

 Проза давалася важче, думаю це були своєрідні когнітивні блоки, тому що друк книги дійсно завис у невагомості поміж Україною і США. Тепер треба більше вважати на те, які підназви давати наступним двом книгам, хоча вони теж вже прийшли до мене.

Але, я маю  хороші новини -моя муза зі мною, і від 18-го липня я активно пишу другу частину. І взагалі, від цієї дуже символічної зараз для мене дати, я обрала цю письменницьку дорогу, як моє покликання. Це був доволі важкий психологічний процес чотирьох з гаком тижнів. 

Приходять цікаві діалоги старих, та нових героїв. Вражає динаміка, особливо після своєрідної затяжної карантинної "сплячки".

Маю на меті, з Божою допомогою звичайно, завершити до кінця року 2020. Відчуваю над собою  милість і поводирство вищих сил. Планую багато писати саме протягом мого перебування цього літа-осені на рідній землі, протягом презентацій моєї першої ластівки в Івано-Франківську, Києві та Львові- тому неабияк вдячна всесвіту.

У Вашому романі помітний інтерес до людської душі. Вважаєте, її можна досконало вивчити?

Людська душа залишалася і залишається загадкою для кожного її власника, індивідуально. Я не думаю, що існує, чи буде існувати якась формула, що обрахує і дасть нам знання, щоб більше осягнути всю багатогранність людської душі. Я вірю в безумовну любов, тільки цей фактор може бути тим маленьким ключиком до тої першої дверки душі людської. Ми є занадто складні створіння, саме через наші емоційні фони. Але саме це і робить кожного з нас унікальним оригіналом, якого неможливо склонувати. І це прекрасно! Наша цінність, як індивідуумів є саме доти, поки нас неможливо зреплікувати до мозку кісток й фібрів душі.

У «Наснилося Між Двох Світів. Невагомість» є риси автобіографізму?

Напевно кожен з письменників не дуже фанатіє від того, коли читачі мають якесь однобоке бачення твору, що в основному зводиться на кшталт переписаного щоденника. Звичайно, що вплітаються якісь цікаві автобіографічні штрихи, та творче письмо -це синтез, часом мені здається, що і я сама не до кінця маю вплив на динаміку діалогів персонажів.

Мені би дуже не хотілося ототожнювати мною написане до автобіографії, бо так зовсім не є.

Якого типу проза Вам найближча загалом? Настільки Ви знаєте сучасну українську літературу?

Мені дуже близька психологічна та філософська проза. Я є активним читачем. Це значить, що після мене вам буде важко читати книги, які дійсно мене захопили, бо я їх читаю з олівцем, часто виділяючи текст чи виносячи на поля думки, озоріння, що приходять в момент читання такого енергетично багатого письма. Мене трохи вражає теперішній надто  безконфліктний масовий тренд в українській літературі. Напевно я все ж таки відношуся до старої чи класично-модерної школи. Я тримаю свою руку на пульсі сучасної української літератури, як і на всьому що мене цікавить і захоплює, але в цей раз уникну виголошення будь-яких імен. 

Ваш фах, настільки розумію, далекий від літератури. Це так?

Так, економіка, бізнес адміністрація, бухгалтерія, маркетинг, та громадська робота не зовсім поруч із літературою, але мають багато спільного з психологією, як на мене. Думаю, що саме сильне бажання вийти із багаторічного замкнутого кола дало мені сили і наснаги серйозно взятися за письмо. Ну і кажуть, що маю дар до того, хист і свій стиль.

Відчуття, що я повинна  встигнути реалізувати себе, ще за цього життя, перемогли страх виходити за межі вузького мислення.  

Чи вважаєте, що література і психологія , так би мовити, рідні сестри?

Абсолютно, як на мене. Але тільки при умові, коли ми говоримо про інтелектуальне, високоенергетичне письмо, в  якому передано масштабність мислення та вдало захоплена вся палітра людських емоцій. Письмо від якого віє справжністю без вмілих маніпуляцій словами. Я захоплювалася і захоплююся психологією й психоаналізом, брала такі лекції, як протягом мого навчання в Україні, так і в 2016 р. в East-West University Chicago.

Боїтеся літературної конкуренції?

Ні. Я вірю в унікальність. Вірна собі й своїй самоідентифікації. Як в кожному ремеслі, залишаються найкращі, просто треба бути готовим багато працювати над собою і постійно самовдосконалюватися. Оточувати себе дійсно мудрими людьми.

 рештою, в океані достатньо риби на всіх.

Конкуренція є тільки одного типу, це із самим собою, тим вчорашнім VS сьогоднішнім, що бачимо у дзеркалі. 

Настільки близька Вам проза принаймні трьох класиків американської літератури 20 століття: Ернеста Гемінгвея, Скотта Фіцджеральда, Вільяма Фолкнера?

Всіх трьох важаю дійсно класиками американської літератури.

Та Ернест Хемінгуей є моїм найулюбленішим, і напевно найближчим, саме через його егоцентризм, любов до пригодницького життя та людину з відважним духом. Що завжди робить життя з ним нелегкою справою. Вражають описи війни в його творах. Відчувається майже якась романтизація тих страждань. Між іншим, в Чикаго функціонує його музей-дім де він народився.

Я теж люблю писати спозаранку, можу й на стоячи, але з чаєм.

Проситься ще одне ім´я до гурту, це Едгар По, містичні історії якого мали на мене неабиякий вплив у час мого дитинства і ранньої юності.

Ніколи не була байдужою до музики (за спиною 7 років по класу фортепіано). Джаз, як і проза Скотта Фіцджеральда, представника, так званого втраченого покоління, не залишають мене байдужою. Його "Великий Гетсбі" й досі стимулює мою фантазію і з приємною легкістю телепортує в ту епоху, значно більшого романтизму в соціальному житті.

Я беру до уваги знамениті 20 принципів писання від легендарного Вільяма Фолкнера. Одним з головних є:"не будь письменником, натомість - пиши". Нобелівські лауреати не можуть порадити недоброго.

Чи є такі твори в українській літературі, які Ви, як кажуть, не можете на дух переносити?

Відверто, ні. Та я завжди залишаю за собою право відкласти книгу, якщо вона мене не захопила до 20 ї сторінки. А таких було чимало, причому не тільки українських. 

Чи мають літературні заняття шанс у майбутньому?

Доки люди залишаться людьми, як ми себе можемо пам´ятати зараз, то місце на це буде залишатися. Власне я думаю, що з посиленням цифрового формату та хайтеку, людям може бракувати саме живого, інтелектуального спілкування. Питання емоційного інтелекту, йде в ногу з питанням мови, як на мене. Мені хочеться вірити в людську адекватність, та популяризацію літературних занять в майбутньому, починаючи вже сьогодні.

Якою би мали бути Ваша ідеальна книжка?

Саме такою, яку я взялася написати, і ніякою іншою. Відвертою, висококонцентрованою, та живильною, енергетично багатою. Я завжди хотіла написати книгу з її власним інтелектом, що в якійсь мірі поглинає читача, яку важко буде відкласти, і що читається на одному диханні. І хочеться ще. Таке написання це болісний, подекуди, процес, а поза тим НАЙБІЛЬШИЙ КАЙФ без жодних зовнішніх стимуляторів. Наша психіка так побудована, що у певних критичних ситуаціях в житті, мозок включає захисні реакції і створюється своєрідний альтернативний світ, щоб не дати тому реальному світові навколо проковтнути нас й зруйнувати.

Бути цілісним - значить бути щасливим. Та цілісність можлива тільки за умови повноцінності. І хто досягне цього стану, отримує безумовну любов у подарунок і своєрідну втечу зі світу НЕлюбові.